Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

- Я, звичайно, дуже винна перед вами, Миколо Петровичу, але я не могла iнакше...

- Зовсiм добра знайома! Прямо по iменi i по батьковi звертається! пiдхопив Ван Лун. - Але справдi, чого вам тут треба? Що ви тут хочете робити, в нашому астропланi?

- Летiти на Венеру, допомагати вам i повернутися з вами назад на Землю, - незворушно вiдповiла дiвчина.

Риндiн знизав плечима.

- Цiлком зрозумiло, що летiти. Адже ж не викинемо ми вас тепер дiйсно за борт корабля. Проте...

- От i я сподiваюсь, що не викинете, - вже лукаво пiдтвердила вона.

Риндiн, вагаючись, розвiв руками.

- Послухайте, мила дiвчино... здається, Галя? Це прекрасно, що у вас стiльки мужностi i смiливостi. Проте невже ви справдi не розумiєте, що ви наробили? Ви перевантажили астроплан - i це вже вiдбилося на нашому курсi. На щастя, пости керування на Землi помiтили це i своєчасно виправили курс. Через це ми тепер маємо перевитрату палива. Але далi: чи подумали ви про тi труднощi й небезпеки, якi чекають нас? Чи уявляєте ви собi, як може вiдбитися i в подальшому на спiльнiй долi експедицiї ваша несподiвана поява тут? Адже професор Ван Лун по сутi має цiлковиту рацiю!

- Гадаю, так, - пiдтвердив той.

- Наш корабель розрахований тiльки на трьох пасажирiв, на трьох розрахованi i всi нашi запаси. Чим, наприклад, нам годувати вас, а?

- Я, Миколо Петровичу, звикла їсти дуже мало. Весь останнiй мiсяць я привчала себе до цього. Менi вистачить найменшої крихiтки, - переконливо вiдповiла Галина Рижко.

Риндiн не змiг стримати посмiшки: доводилося визнати, що йому починало щось подобатися в цiй дiвчинi, яка вперто трималася свого i на все знаходила вiдповiдь, бодай i наївну. Чого, наприклад, варта ця простодушна, майже дитяча вiдповiдь: "Я звикла їсти дуже мало"!

- Ну, про це потiм, - сказав вiн по можливостi суворо. - Хто ви, скiльки вам рокiв?

- Мене зовуть Галиною Рижко. Менi дев'ятнадцять рокiв. Студентка другого курсу полiтехнiчного iнституту. Комсомолка.

- I все ж таки наважилися на такий недисциплiнований вчинок - потай забратися в астроплан? Поставити пiд загрозу успiх нашої експедицiї? - з докором вимовив Риндiн.

Галина Рижко збентежилась - чи не в перший раз:

- Миколо Петровичу, я розумiю, з цього погляду я зробила негiдний вчинок. I, мабуть, дiстану покарання... коли повернуся на Землю. Адже ж тут комсомольської органiзацiї немає.

- Мда... - погодився Риндiн, погладжуючи свою сиву борiдку i скоса поглядаючи на супутникiв. Нi, вона навiть кмiтлива й дотепна, ця дiвчинка!

- Але в мене справдi не було iншого виходу, - продовжувала Галина. Адже я твердо вирiшила, що мушу летiти! Я писала вам, просила взяти мене з собою, доводила, що пiдготувалася i стану вам у пригодi.

- Писали менi?

- Так, писала, i не один раз. I завжди одержувала вiдмову. Правда, не вiд вас особисто, а вiд вашого секретаря. Ну чого можна чекати вiд бездушного секретаря? Бюрократ, i все тут!

- Це чому ж, дозвольте спитати? - насторожено промовив Риндiн, згадавши свого старанного i нiбито дуже чутливого секретаря. - Я, знаєте, щось не помiчав.

- Так то ви, а то я, - переконано вiдповiла Галя. - Як же не бюрократ, коли на всi листи, навiть найдоказовiшi, завжди вiдповiдає одне й те ж саме: "Задовольнити ваше прохання неможливо". Твердить одне й те ж, наче зазубрив. I не звертає нiякої уваги на докази. Типовий бюрократ!

- Та-ак, - розумiюче кивнув головою Риндiн. - I його вiдповiдi вас не переконали?

- Звичайно, нi! Правда, спочатку я розгубилася...

- Такого не може бути! - переконано перервав її Ван Лун.

- Чому? Звичайно, розгубилась, - простодушно подивилася на нього Галя. - Все ж таки вiдповiдь вiд iменi академiка Риндiна. А потiм я подумала: адже це вiдповiдає не сам академiк Риндiн, в нього, мабуть, немає навiть часу прочитати мої листи, вiн такий зайнятий! А от, коли б вiн прочитав, було б iнакше. I тодi я вирiшила сама все розрахувати, перевiрити.

- I що ж?

- I виявилося, що секретар - бюрократ. Мене можна було взяти. I я остаточно вирiшила, що полечу з вами на Венеру i назад.

- Нi, ви чуєте? - сплеснув руками Риндiн. - Навiть i назад! Ну, далi?

- I в мене не було iншого засобу, крiм того, щоб потай пробратися на корабель. Це було дуже трудно, знаєте.

- Ще б пак! - пiдтвердив Риндiн. - Лишається тiльки дивуватися, як можна було це зробити при такiй охоронi.

Галина посмiхнулась - задерикувато й весело:

- Ну, якщо хочеш, то перехитрити завжди можна. Особливо - дiвчинi. Треба дуже захотiти. Менi допомiг мiй комбiнезон механiка. От я i пробралась. Залiзла в скафандр. А товариш Ван Лун знайшов мене... на щастя, вже тепер, коли корабель летить.

Риндiн багатозначно переглянувся з товаришами. Становище й справдi було своєрiдне: адже дiйсно, нi в космiчний простiр дiвчину не викинеш, нi на Землю звiдси не повернеш.

Галя Рижко тим часом задумливо крутила в руках гудзик вiд комбiнезона, який вона одержала вiд Ван Луна. Пiдвiвши голову, вона помiтила погляд Риндiна i цiлком спокiйно пояснила:

- Це коли я лiзла в скафандр, так, правда, дуже поспiшала, щоб встигнути. Боялася, що ви повернетесь. Зачепилася рукавом i вiдiрвала гудзик. Вiн вiдскочив i покотився. А менi вже нiколи було вилазити за ним. Ну, нiчого, я пришию.

Дiвчина розмовляла так невимушено, наче й справдi вона не вчинила нiчого особливого. Ну, їхала, скажiмо, в тролейбусi зайцем. Контролер виявив, примусив купити квиток, i все тут. Можна їхати далi, дiло закiнчено, слiд подумати i про те, щоб пришити гудзик, який вiдiрвався пiд час посадки, добро - вiн знайшовся. Саме так подумав Сокiл. Вiн скоса поглянув на дiвчину:

- Слухайте, Галю, ви, очевидно, не розумiєте все ж таки, що ви накоїли. Адже я вам не раз пояснював всю неможливiсть, всю безглуздiсть вашого наполегливого прагнення вирушити з нашою експедицiєю...

- I зовсiм не так! - палко вигукнула вона. - Ви, звичайно, заперечували. А пам'ятаєте, як ви сказали, що самi особисто були б радi, коли б я полетiла з вами? Пам'ятаєте? Нi, скажiть, ви пам'ятаєте?

Сокiл безпорадно розвiв руками. Нiяково вiдповiв:

- Проте я говорив все це зовсiм в iншому планi... так сказати, в особистому.

- А особисте завжди невiддiльне вiд загального i навпаки, - трiумфуюче заявила Галя. - I я тодi ж таки зрозумiла, що коли б не офiцiальна заборона взяти ще кого-небудь, то й ви б погодилися... може статися, навiть скорiше вiд iнших, - додала вона, потупивши очi i ледве помiтно всмiхаючись.

- Прямо дивно! - тепер уже цiлком щиро обурився Ван Лун. - Ви вважаєте, все дiло в офiцiальнiй заборонi? Отак: заборонено, i все? А дозволю собi спитати, - продукти? Ваша, пробачте, вага? I де користь вiд вас, вибачте, в чому?

- Даремно ви сердитеся, товаришу Ван Лун, - простодушно вiдповiла дiвчина. - Їсти я буду дуже мало, адже ж я вже говорила, що спецiально тренувалася, i не обтяжу вас. Вага у мене маленька-маленька, всього п'ятдесят шiсть кiло. I за час подорожi я навiть ще бiльше схудну, от побачите. I до подорожi я пiдготувалася. Можу, Миколо Петровичу, допомагати вам в роботi з приладами. Спецiально навчалася в обсерваторiї.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});