КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Для кваліфікації діяння за ст. 199 КК необхідно встановити, що грошові знаки, монети, державні цінні папери, білети державної лотереї мають суттєву подібність (схожість) за формою, розміром, кольором й іншими основними реквізитами із справжніми грошовими знаками, що перебувають в обігу, або державними цінними паперами, білетами державної лотереї. У тих випадках, коли явна невідповідність фальшивого грошового знака справжньому виключає його участь у грошовому обігу, а також якщо інші обставини справи свідчать про спрямованість умислу винного на грубий обман обмеженого кола осіб, такі дії можуть бути кваліфіковані як шахрайство (ст. 190 КК).

У судовій практиці не визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, купюри з підробкою тільки цифрового номіналу, із наклеєним номіналом, написами, зображеннями, що не відповідають сторонам, і не мають суттєвої схожості з українською або іноземною валютою, що перебуває в обігу.

3. Об’єктивна сторона злочину може полягати у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну для збуту, а такодс у самому збуті зазначених вище предметів.

4. Виготовлення полягає як у повному створенні (відтворенні) підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, так і в їх частковій підробці (підробка номера, серії й інших реквізитів грошей, державних цінних паперів, квитків державної лотереї). Засоби підробки і кількість виготовлених фальшивок на кваліфікацію діяння не впливають. При цьому виготовлення фальшивих грошових знаків, державних цінних паперів або білетів державної лотереї є закінченим злочином, якщо для наступного збуту особою виготовлені, наприклад, хоча б один грошовий знак або державний цінний папір, незалежно від того, чи вдалося здійснити збут фальшивки.

Якщо особі, наприклад, не вдалося домогтися значної зовнішньої подібності підробки зі справжнім грошовим знаком, що давало б можливість легко, не застосовуючи обманні засоби, її збути, то її дії будуть розглядатись як замах на злочин і кваліфікуватися за статтями 15 і 199 КК. Якщо особа надалі під виглядом справжньої купюри збуде цю фальшивку, то вчинене додатково слід кваліфікувати за ст. 190 КК.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. (ВВР. — 1998. — № 15. — Ст. 67) цінні папери в Україні можуть випускатися й у бездокументарній формі. Виготовлення для збуту підроблених державних цінних паперів у бездокументарній формі відбувається шляхом внесення неправдивих даних в електронні носії запису на рахунках бази даних, тобто шляхом незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж, що потребує додаткової кваліфікації вчиненого за ст. 361 КК.

5. Зберіганням охоплюються дії, пов’язані з перебуванням предмета даного злочину у володінні винного: при собі, у помешканні, у схованках або інших місцях незалежно від тривалості зберігання. Перенесення вищезгаданих предметів варто розглядати як різновид зберігання.

6. Придбання — це одержання підробленої національної валюти й інших предметів злочину, зазначених у ст. 199 КК будь-яким способом, наприклад, купівля, отримання в обмін на інші товари, у рахунок сплати боргу, у дарунок тощо.

7. Під перевезенням варто розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти та інших предметів злочину незалежно від способу транспортування і місця зберігання.

8. Пересилання — це таке переміщення тих самих предметів, коли їх транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень. Пересилання буде мати місце незалежно від того, одержав чи ні адресат ці предмети. , 9. Ввезення в Україну припускає переміщення через державний кордон України зазначених предметів.

10. Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином із моменту вчинення цих дій для збуту.

11. Збут підробленої національної валюти України та інших предметів даного злочину означає випуск їх в обіг шляхом оплати за придбані товари і послуги, розміну, дарування, надання позики, продажу, пред’явлення облігації до оплати тощо. Збут може відбуватися не тільки самим підроблювачем, але і його співучасниками, а також особами, що знали про наявність фальшивки, у тому числі такими, що отримали її випадково і після виявлення вирішили без втрати позбутися її.

Збут визнається закінченим злочином із моменту прийняття будь-якою особою хоча б одиничної фальшивки як справжнього грошового знака, державного цінного паперу або білета державної лотереї. Заподіяння при цьому збитків потерпілому охоплюється ст. 199 КК і не потребує додаткової кваліфікації за статтею про шахрайство.

12. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Особа усвідомлює, що виготовляє, зберігає, отримує, перевозить, пересилає, ввозить в Україну або збуває підроблену українську або іноземну валюту, державні цінні папери або квитки державної лотереї і бажає вчинити ці дії. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета збуту. Відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність за ст. 199 КК.

13. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Відповідно до вищезгаданої Міжнародної конвенції іноземні громадяни підлягають кримінальній відповідальності за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення злочину, тобто і в тому випадку, якщо вони його вчинили за кордоном, причому проти грошової системи будь-якої з держав—учасниць конвенції.

14. Частина 2 ст. 199 КК передбачає відповідальність за ті ж дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб або у великому розмірі.

Про поняття повторності див. ст. 32 КК і коментар до неї.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 КК і коментар до неї.

Великий розмір, згідно з приміткою до ст. 199 КК, має місце, якщо сума підробки в двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

15. Частина 3 ст. 199 КК передбачає відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 КК і коментар до неї. Особливо великий розмір, згідно з приміткою до ст. 199 КК, має місце, якщо сума підробки в чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 200. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення

1. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Примітка. Під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).

1. Об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері діяльності кредитно-фінансових органів з випуску в обіг та використання документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків.

2. Предмет злочину — підроблені документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

У примітці до ст. 200 КК документом па переказ вважається документ у паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення тощо).

Платіжна картка — спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої у встановленому законом порядку пластикової або іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошових коштів із рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей із своїх рахунків на рахунки інших осіб, одержання готівки у касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків і через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.