Відьма - Олде Хьовелт Томас

— А це що таке?

— Це — ми. Спостерігачі за привидами. Ми ховаємо відьму від чужих очей.

Берт подивився на Гріма, намагаючись усвідомити почуте:

— І що означає ця назва?

— Це абревіатура, що залишилася з давніх часів: «Організація зі спостереження і контролювання відьми». Зараз вже мало хто про неї пам’ятає, більш звична назва — Відьмоконтроль. Головне — те, що ми робимо. Там, у Пойнті, нам дозволяють працювати самостійно, але ми посилаємо нагору звіти, аби вони тільки були задоволені. Отже, в нас є на кого зіпертися, коли мусимо перекривати дороги або коли потрібно замовити слівце перед керівництвом заповідника. А як же, думаєте, інакше ми змогли б тримати усе в таємниці? Можна розставляти які завгодно декорації, але на все потрібні гроші й цілковита таємність. Пойнт налаштований на те, щоб зберігати статус-кво, бо вони просто не уявляють, що робити з усією цією чортівнею, окрім як ховати її від широкого загалу та від іноземних розвідок. Контролю нема — то все безсовісна брехня. Вони там просто в штани наклали. Якби тільки їхня воля, вони б огородили нас височезним парканом і створили б на цій землі таку собі резервацію. Але ж тоді їхні руки будуть заплямовані кров’ю трьох тисяч людей — саме стільки загинуло 11 вересня 2001 року. Тому наші очільники вирішили проводити політику стримування. Допоки не буде знайдено рішення — а біс його знає, яким воно взагалі може бути, — тут має тривати нормальне життя, а за те, що ми засупонили собі роти, нам платять із таємної статті у держбюджеті, яку майже неможливо відстежити.

— Питання іміджу, — сказав Піт. — Коли в тебе на шиї бородавка, доводиться носити високий комір.

— Боже мій, — тихо сказав Берт Делароса. — І невже ніхто ніколи не пробував відкрити їй очі?

— Тільки раз, — відповів Піт після довгої мовчанки. — Хоча навіть це їм не вдалося. То було у 1967 році з ініціативи підрозділу військової розвідки у Пойнті. Тривалий час нічого не відбувалося, й люди почали сумніватися в тому, чи дійсно Катаріна становить для них таку вже загрозу. У самому місті почалися балачки про те, що люди лише хочуть її зрозуміти та, бачте, дати їй щось. Якраз як ось Беммі сказала: може, вона лише хоче, щоб її почули. Той дослід записали на плівку. Роберте, може, покажеш їм його?

Грім видобув макбук із портфеля й відкрив його.

— Ми використовуємо цей уривок, щоб роз’яснити новоприбулим усю серйозність ситуації. Сприйняття, формування іміджу тощо. Але хочу вас попередити: то було паскудне рішення, кого б воно не стосувалося. Кадри досить жорстокі. Настільки жорстокі, що подібну хроніку вирізають із шестигодинних новин, розумієте, про що я?

— Не впевнена, що мені хотілося б на це дивитися, — сказала Беммі, витираючи сльози.

— Гаразд, люба, — відповів Берт, — як не хочеш дивитися, то й не треба. — Він нервово поворушився і, шукаючи підтримки, кинув погляд на Піта. Той схвально кивнув. Грім поставив макбук на коліна й запустив відео.

Кадри дійсно шокують, жодних сумнівів. Вони справжні, зняті на плівку «Кодак Супер 8» шістдесятих років, у цифровій обробці. На відміну від Тайлерової «ГоуПро», вони викликають таке почуття ностальгії, яке навіть світлини з Інстаграму можуть передати лише приблизно. Стів ловить себе на тому, що він інстинктивно віддає перевагу цьому стилю, попри вицвілі кольори, а також те, що старший син назвав би його безнадійно відсталим. Хоча наразі Стів на екран навіть не дивиться. Він сидить за протилежним кінцем стола, обіймаючи Джоселін і пильно вдивляючись в обличчя Берта і Беммі Делароса. Але він знає, що на тих кадрах. Це знають усі у Блек-Спрінзі. Їм всім ними прогризли голови, а більшості — з раннього дитинства. Стів категорично проти показу цього уривку п’ятикласникам у молодшій школі «Чорна скеля», і коли настала черга Тайлера його дивитися, а згодом — Метта, він намагався залишити їх удома на лікарняному. Але ж штрафи за таке були просто драконівськими. У Блек-Спрінзі усі мали дотримуватися Постанови про надзвичайний стан.

Він досі пам’ятає ті сеанси, ніби вони були вчора. Усі діти були разом із батьками, і то був справжній жах. Для багатьох школярів перегляд відео ставав рубіконом, за яким вони ставали дорослими, і відбувалося це занадто рано.

Кіно знімали у кабінеті лікаря-терапевта. Кабінет має квадратну форму. Катаріна ван Вайлер сидить у кріслі посередині. Її примусили сісти за допомогою тички із дротяною петлею, яку зазвичай використовують для стримування скажених собак. На відстані стоїть офіцер із Пойнту в твідовому піджаку, тримаючи петлю тички навколо її шиї. Двоє інших стоять позаду відьми з тичками напоготові.

Але ж її вигляд не свідчить про те, що вона хоче кудись піти.

Відьма Чорної скелі не ворушиться.

Ще троє людей перебувають у кімнаті. Двоє лікарів із Блек-Спрінга та оператор, який постійно коментує, мавпуючи голос Волтера Кронкайта. Лікарі не промовляють ані слова. Навіть не придивляючись уважно, можна побачити на чолі в кожного з них краплини поту. Вони страшенно нервують. Лікарі стоять на колінах перед відьмою, переминаючись із ноги на ногу: намагаються знайти зручну позицію і водночас не торкатися її. В одного з них пара пінцетів і ножиці для зняття швів. «А зараз доктор Макґі зніме перший шов з її рота», — промовляє голос за кадром, у якому добре чути страх і невпевненість.

Грім, Берт і Беммі — остання хоч і не хотіла цього, але однаково дивиться — бачать, як Макґі обережно відводить пінцетом убік тонку, висушену плоть у лівому кутку відьминого рота й натягує останній шов. Потім він проводить лезом ножа по шву, і той лускає, як гумова стрічка. Лікар відсахується і змінює положення тіла. Він витирає піт із чола. Катаріна не ворушиться. Обрізана чорна нитка стирчить у куточку її рота, як зараз. Дуже чітко видно, як здригаються звільнені від шва губи. Доктор Макґі нахиляється знову, і на його обличчі раптом проступає подив. Інші лікарі так само нахиляються ближче. Офіцерам із Пойнту не чути шепоту Катаріни, і вони не усвідомлюють, що від цієї миті вона ними заволоділа. «Це був перший шов», — коментує голос за кадром, який вже не нагадує голос Волтера Кронкайта, і Макґі моргає. Він знову витирає чоло й піднімає пінцет, але на півдорозі його рука падає. Потім знову нахиляється. «Докторе Макґі… з вами все гаразд?» — питає голос із хроніки. У відповідь доктор Макґі притьмом піднімає ніж для зняття швів і зі швидкістю голки швейної машини «Зінгер» починає устромляти його собі в обличчя.

В наступні кілька секунд усі події відбуваються одночасно. Це суцільне божевілля. Звідусіль чути виття, яке проймає глядачів до самих кісток. Камера перекинулась, тринога впирається у стіну, й кімнату раптом стає видно під дивним кутом зору, що викликає блювоту. Крісло порожнє, відьма вже стоїть у кутку кабінету, видно лише нижню половину її тіла, решту відрізано через незвичний кут зйомки. Тичка з грюкотом відлітає на підлогу. Доктор Макґі розпростерся долілиць у величезній калюжі крові, його тіло здригається у конвульсіях. Видно також ноги другого лікаря — він лежить поряд; принаймні можна припустити, що то ноги саме другого лікаря. Офіцери кричать і тікають із кімнати. Здається, Беммі Делароса ладна зробити те саме, вона закрила обличчя руками і важко дихає. Її чоловік, схоже, настільки приголомшений, що не розуміє: те, на що він дивиться, свого часу трапилося насправді.

— Ось тоді-то, — пояснює Роберт Грім, — наша розвідка востаннє й обпеклася на тій відьмі.

Він натискає на потрібні клавіші, й екран тьмяніє.

— Загинуло п'ятеро людей, — підсумував Піт. — Двоє лікарів вчинили самогубство саме там і тоді, а у Блек-Спрінзі троє літніх людей впали мертвими на вулиці, усі заразом. За результатами розтинів, вони всі померли від раптового крововиливу в мозок. Вважається, що час їхньої смерті точно збігся з часом розрізання першого шва.