1Q82. Книга перша - Харукі Муракамі

«Якщо молода жінка в діловому костюмі, з великою сумкою через плече на сусідньому стільці завзято читає в барікнижку з твердою обкладинкою про Маньчжурську залізницю і навіть п'є щось хмільне, то навряд чи можна вважати її висококласною повією, яка полює на клієнта», — подумала Аомаме… Щоправда, вона не знала добре, який вигляд узагалі має справжня така повія. Зрештою, якби вона, Аомаме, й була повією, що має намір підхопити на гачок багатого бізнесмена, то, звичайно, постаралася б не бути на неї схожою, щоб не напружувати клієнта й ненароком не опинитися за стінами бару. Скажімо, одяглася б, як зараз, у діловий костюм від Дзюнко Сімади, у білу блузку, надміру не помадилася б, носила б із собою велику практичну сумку через плече і читала б книжку про Маньчжурську залізницю. Зрештою, якщо добре подумати, то своїм недавнім вчинком вона нітрохи не відрізняється від повії, що ловить клієнта.

З плином часу відвідувачів ставало дедалі більше. Вона незчулась, як простір навколо неї заповнився людським гамором. Однак такі відвідувачі, яких вона хотіла, не з'являлися. Аомаме попросила ще одну порцію тоніку з джином, замовила біфштекс з овочами (бо ще не вечеряла) і далі читала книжку. Невдовзі зайшов один чоловік і сів перед шинквасом. Сам-один. Досить засмаглий, у синьо-сірому костюмі вишуканого крою. З непогано вибраною краваткою — не надто яскравою і не надто скромною. Років п'ятдесяти. З досить рідким волоссям. Без окулярів. Видно, приїхавши до Токіо у відрядження, залагодив свою справу і перед тим, як лягти спати, вирішив вихилити чарчину. Як Аомаме. Вливши в нутро відповідну дозу алкоголю, зняти нервове напруження.

Більшість працівників фірм, що приїжджають до Токіо у відрядження, зупиняється не в такому висококласному готелі, а в набагато дешевшому, призначеному саме для таких бізнесменів. Поруч зі станцією, з маленькими номерами, майже всю площу яких займає ліжко, з вікном, що впирається в стіну сусіднього будинку, з такою тісною душовою, що не скупаєшся в ній, поки разів двадцять не тицьнешся ліктями об стіни. З торговими автоматами в коридорах кожного поверху, в яких можна купити напої й туалетні аксесуари. Вони здавна вибирають їх із двох причин: через обмеженість витрат на відрядження або з метою покласти у свою кишеню гроші, викроєні завдяки перебуванню в дешевому готелі. Перед сном їхні пожильці забігають у найближчу пивничку хильнути пива. А в сусідній харчівні перекушують на сніданок.

А от у цьому готелі зупиняються люди зовсім іншого ґатунку. Коли вони вирушають у справах до Токіо, то їдуть лише в дорогих зелених вагонах суперекспреса «Сінкансен» і ночують тільки в певних фешенебельних готелях. Залагодивши справи, відпочивають у готельному барі, попиваючи дорогі алкогольні напої. Більшість обіймає керівні посади у першорядних компаніях. Дехто має власну практику, як-от лікарі або адвокати. Досягнувши середнього віку, вони не бідують і більшою чи меншою мірою звикли до розваг. Аомаме мала на увазі людей саме такого типу.

Приблизно з двадцятирічного віку Аомаме, не знаючи чому, вподобала собі чоловіків середніх літ, у яких волосся на голові почало рідшати. Не лисих, а таких, у яких його ще трохи залишилося. Вабило не саме поріділе волосся, а форма голови. Ідеальним в її очах було полисіння Шона Коннері з його дуже гарною головою, що викликала сексуальні асоціації. Від самого її споглядання в неї билося серце. І той чоловік, що сидів перед шинквасом на третьому від неї стільці, мав голову досить непоганої форми. Звісно, не такої правильної, як у Шона Коннері, але по-своєму привабливої. Край його залисини помітно відступав від чола, а залишки волосся викликали в уяві траву, вкриту пізньої осені памороззю. Ледь-ледь підвівши очі над сторінкою книжки, Аомаме хвильку милувалася формою голови того чоловіка. Його обличчя нічим не вражало. Не було повним, але підборіддя вже почало обвисати. Під очима з'явилися мішки. Справжнісінький чоловік середніх літ. Та, ніде правди діти, форма його голови їй подобалася.

Коли бармен приніс меню й вологий рушничок для обтирання рук, чоловік, навіть не глянувши на меню, замовив віскі із содовою. «Може, ви вподобали собі якусь певну марку?» — спитав бармен. «Ні, не вподобав. Мені байдуже», — відповів чоловік тихим, спокійним голосом. У ньому відчувалася кансайська вимова. Потім, ніби щось згадавши, він спитав, чи немає «Cutty Sark». Бармен відповів, що є. «Непогано», — подумала Аомаме. Те, що він не вибрав «Chivas Regal» або вишуканий «Single Malt Scotch», викликало в неї приязне ставлення до нього. Особисто Аомаме чомусь уважала, що люди, схильні замовляти в барі якісь особливі напої, сексуально безликі.

Кансайська вимова їй подобалася. Особливо її відмінність від токійської в устах людини, що народилась і виросла в районі Кансай,[15] але, прибувши до Токіо, з усіх сил намагається говорити по-тутешньому. Розбіжність у словнику та інтонації її невимовно приваблювала. Кансайська вимова своїми особливостями якось дивно її заспокоювала. «Цей чоловік мені підходить», — в душі вирішила вона. Їй кортіло досхочу погратися з його волоссям, що залишилося від полисіння. Коли бармен приніс чоловікові «Cutty Sark» із содовою, вона, підкликавши його до себе, сказала навмисне так, щоб той чоловік почув: «Будь ласка, «Cutty Sark» із льодом». «Добре», — відповів бармен.

Чоловік розстебнув верхній ґудзик сорочки й трохи розслабив темно-синю, з вузькими смужками, краватку. Його костюм теж був темно-синій. Сорочка звичайного сіруватого кольору. Аомаме, читаючи книжку, чекала, коли принесуть «Cutty Sark». За той час, наче ненароком, відстебнула один ґудзик блузки. Оркестр виконував «It's only a Paper Moon». Піаніст проспівав тільки один куплет. Коли принесли «Cutty Sark» з льодом, вона піднесла віскі до рота й зробила ковток. Відчула, що чоловік зиркнув на неї. Аомаме відірвалася від книжки й кинула очима в його бік. З байдужим виглядом, ніби випадково. Коли їхні погляди зустрілися, вона ледь-ледь усміхнулася. І відразу відвернулася — вдала, немов споглядає вечірній краєвид за вікном.

Зараз наспів найкращий момент для того, щоб чоловік озвався до жінки. Таку нагоду навмисне створила вона. А проте чоловік не озвався. «Все даремно. Що ж тепер робити? — подумала Аомаме. — Наче й не жовторотий у таких справах і, напевне, зрозумів такий прозорий натяк. Та, очевидно, йому забракло сміливості, — припустила вона. — Йому п'ятдесят, а мені понад двадцять. Мабуть, побоюється, що його зігнорують, якщо озветься, і виставлять на поглум як лисого старика. Ойо-йой, нічого він не второпав!»

Аомаме згорнула книжку й засунула в сумку. І сама першою заговорила до чоловіка.

— Вам подобається «Cutty Sark»? — спитала вона.

Чоловік глянув на неї здивовано, з таким виразом обличчя, ніби не збагнув, про що його запитують. Потім трохи розслабився.

— А-а, «Cutty Sark»? — перепитав, наче щось пригадуючи. — Мені здавна подобається етикетка цього віскі, і я часто його п'ю. Бо на ній намальовано вітрильник.

— Значить, любите кораблі?

— Так, люблю вітрильники.

Аомаме піднесла склянку. Так само, ледь-ледь, зробив і чоловік зі склянкою віскі із содовою. Ніби цокався.

Після того, перекинувши сумку через плече, із склянкою віскі з льодом в руці, Аомаме плавно перемістилася на сусіднє з ним місце. Чоловік, видно, трохи здивувався, але намагався не видавати на обличчі свого подиву.

— Я домовилася зустрітися тут зі своєю колишньою однокласницею із середньої школи вищого ступеня, але вона, здається, не дотримала свого слова, — сказала Аомаме, поглядаючи на годинник. — Не з'являється і не повідомляє, що з нею.

— Може, переплутала день зустрічі?

— Можливо, так і сталося. Бо вона й колись була неуважною, — сказала Аомаме. — Я вирішила ще трохи почекати, а за цей час можна з вами поговорити? Чи, може, вам хочеться побути самому?

— Та ні, не хочеться, — не довго думаючи, відповів чоловік.

Насупив брови й глянув на Аомаме так, ніби оцінював гарантовану заставу. Здавалося, він підозрював, що перед ним повія, яка ловить клієнта. Але Аомаме нічим на неї не скидалася. Хоч із якого боку поглянь, не була повією. А тому чоловік трохи розслабився.

— Ви зупинилися в цьому готелі? — спитав він.

Аомаме хитнула головою.

— Ні, я мешкаю в Токіо. Лише домовилася зустрітися тут з подругою. А ви?

— У відрядженні, — відповів чоловік. — Приїхав з Осаки. На нараду. Нарада так собі, незначна, бо головна контора фірми в Осаці, але якщо від нас ніхто не візьме участі, то вона не буде повноцінною.

Аомаме вдавано посміхнулася. «Та мене ваша робота нітрішки не цікавить, — в душі думала вона. — Бо мені сподобалася тільки ваша голова». Але, звичайно, вголос нічого цього не сказала.

— Закінчив одну роботу й захотів перехилити чарку. Завтра до обіду залагоджу ще одну справу й повернуся до Осаки.