КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

11. Певні умови та порядок взяття анатомічних матеріалів у померлих осіб для трансплантації встановлені в розділі IV Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини».

12. Факт смерті потенційного донора встановлюється консиліумом лікарів, які не можуть брати участі у взятті у цього донора анатомічних матеріалів, у їх трансплантації чи виготовленні біоімплантантів.

13. Кожна повнолітня дієздатна особа може дати згоду або не давати згоди стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. Якщо така згода відсутня, то її можуть дати один з подружжя або родичі, які проживали з нею до смерті. Щодо неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних таку згоду можуть дати законні представники.

14. Якщо за життя людина зробила заяву про незгоду бути донором, то взяття анатомічних матеріалів для трансплантації не допускається. Взяття таких матеріалів також не допускається при відсутності дозволу судово-медичного експерта у разі необхідності проведення судово-медичної експертизи.

15. Злочин є закінченим з моменту вчинення трансплантації з порушенням встановленого законом порядку.

16. Суб’єктивна сторона злочину полягає в прямому умислі. При незаконній торгівлі органами або тканинами людини обов’язковою є корисливі мотив та мета.

17. Суб’єктом злочину є особа, яка здійснює трансплантацію, а також інші особи, які займаються торгівлею органами або тканинами людини, в тому числі учасники транснаціональних організацій.

18. Частина 2 статті встановлює відповідальність за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою трансплантації.

19. Примушування може застосовуватись лише до живого донора. Воно може виражатись у завданні ударів, побоїв, зв’язуванні, викручуванні рук, ніг, позбавленні свободи, а також спричиненні тілесних ушкоджень, крім того, до донора може застосовуватися психічне насилля, тобто погроза застосувати фізичне насилля, знищити або пошкодити майно, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, тощо.

20. Обман — це повідомлення донору, реципієнту або їх законним представникам неправдивих відомостей, або замовчування таких відомостей, які мають бути повідомлені.

21. Частина 3 статті передбачає відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного.

22. Безпорадний стан потерпілого (донора чи реципієнта) може бути обумовлений фізичними недоліками, розладом психіки, хворобою, станом непритомності тощо. Крім того, безпорадний стан може бути наслідком сп’яніння (алкогольного, наркотичного). Не має значення хто довів до такого стану потерпілого. Проте ступінь сп’яніння має бути таким, щоб потерпіла особа слабо усвідомлювала обстановку, в якій вона знаходиться, не розуміла, що здійснюється трансплантація або не могла чинити опір такій операції.

23. Матеріальна залежність може мати місце тоді, коли потерпілий отримує істотну матеріальну підтримку, або перебуває на його утриманні та ін.

24. Інша залежність може виникати, наприклад, у взаємовідносинах між начальником і підлеглим, учителем або тренером і учнем тощо.

25. У частині 4 встановлена відповідальність за незаконну торгівлю органами або тканинами людини. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» укладання угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється.

26. Частина 5 статті передбачає відповідальність за вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК) або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю. Такі організації систематично займаються незаконною трансплантацією органів чи тканин людини, порушуючи тим самим міжнародні конвенції з цих питань та національне законодавство.

Стаття 144. Насильницьке донорство

1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора —

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу,—

караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Донорство крові та її компонентів — добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання Їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях (Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР із змінами, внесеними 14 січня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 9-10. - Ст. 68). 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2001. - № 2-3. - Ст. 10) та 11 липня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 44. - Ст. 231). Взяття крові та її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров’ю донора не буде заподіяно шкоди.

Відповідно до ст. 46 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» забороняється взяття донорської крові примусово.

2. З об’єктивної сторони злочин виражається в насильницькому або шляхом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. . Насильство може бути фізичним або психічним.

3. При фізичному насильстві завдаються удари, побої, викручування рук, зв’язування тощо. Психічне насилля полягає в погрозі застосувати фізичне насилля. При вчиненні цього злочину насильство виступає як засіб примусити людину до здачі крові та її компонентів.

4.. Злочин може бути вчинений і шляхом обману. Обман — це повідомлення неправдивих відомостей донору або замовчування таких відомостей особою, які вона зобов’язана була повідомити. Обман може бути щодо кількості крові, мети її вилучення або реципієнта, якому ця кров буде введена. Будучи обманутим, донор добровільно дає кров або її компоненти.

5. Злочин є закінченим з моменту вилучення крові, поєднаного з насильством або обманом донора.

6. Суб’єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі. Обов’язковою ознакою є мета — вилучення крові для використання її як донора. В частині 3 статті метою вилучення крові є її продаж.

7. Суб’єктом злочину є медичний працівник, який може здійснювати вилучення крові, а також інші особи, які досягли 16-річного віку.

8. У частині 2 встановлена відповідальність за дії, передбачені н. 1 цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного. Стаття 2 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» встановлює, що донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18-ти років, який пройшов відповідне медичне обстеження і не має протипоказань.

9. Про безпорадний стан та особу, яка перебуває в матеріальній залежності, див. коментар до ст. 143 КК.

10. Частина 3 встановлює відповідальність за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК) або з метою продажу крові та її компонентів.

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

1. Відповідно до ст. 40 КК «Основ законодавства України про охорону здоров’я» медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Лікар повинен зберігати в абослютній таємниці все, що він знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього, говориться в «Міжнародному кодексі медичної етики» (прийнято 3-ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації у Лондоні у жовтні 1949 р.).