КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що при недбалому чи несумлінному виконанні медичним чи фармацевтичним працівником своїх обов’язків держава не може забезпечити всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров’я. Крім того, це часто призводить до тяжких наслідків для хворого. Діяльність цих працівників регламентована різними нормативними актами, міжнародними конвенціями, інструкціями, наказами тощо (див. «Основи законодавства України про охорону здоров’я», 1992 р.; «Декларація щодо незалежності і професійної свободи лікаря», 1986; «Міжнародний кодекс медичної етики», 1949 р. та ін.). . 2. З об’єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діянням;

2) наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.

3. Діяння виявляється у невиконанні або в неналежному виконанні медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків.

4. Невиконання професійних обов’язків може мати місце у відмові від госпіталізації хворого, який потребує невідкладної допомоги, від проведення діагностики захворювання або проведення невідкладної операції чи іншого втручання, залишення хворого без належного нагляду чи контролю тощо.

5. Неналежне виконання професійних обов’язків може полягати у недбалому проведенні операції або інших процедур, неправильному дозуванні лікарських препаратів, порушенні певних правил при приготуванні ліків, порушенні строків і порядку проведення передбачених законодавством профілактичних медичних оглядів, щеплення тощо.

6. Неналежне виконання професійних обов’язків вчиняється внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення. Якщо медичний або фармацевтичний працівник не мав можливості виконати свої обов’язки належним чином (хвороба лікаря, перебування його в стані крайньої необхідності, вплив на нього нездоланної сили або інших об’єктивних факторів), то кримінальна відповідальність не настає.

7. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є настання тяжких наслідків для хворого. До таких наслідків слід відносити смерть, тяжке або

середньої тяжкості тілесне ушкодження, інвалідність або інше ускладнення хвороби.

8. Між діянням і зазначеними наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок, для чого, як правило, призначається судово-медична експертиза.

9. Суб’єктивна сторона злочину полягає в прямому умислі або в злочинній недбалості стосовно неналежного виконання професійних обов’язків. Щодо наслідків, то вина до них може бути лише необережною (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість).

10. Суб’єкт злочину — медичний або фармацевтичний працівник незалежно від їх освітньо-кваліфікаційного рівня і посади (лікар, медсестра, фельдшер, фармацевт тощо).

11. Частина 2 статті встановлює відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, тобто особі, якій не виповнилося 18 років.

12. Цей злочин необхідно відрізняти від ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК). Перш за все, слід відзначити, що ці статті співвідносяться між собою як норма загальна (ст. 140 КК) і спеціальна (ст. 139 КК).

Крім того, відповідальність за ч. 1 ст. 139 КК настає за сам факт ненадання допомоги хворому медичним працівником, а для закінченого злочину, передбаченого ст. 140 КК, потрібне настання тяжких наслідків для хворого.

Суб’єктивна сторона ненадання допомоги хворому полягає лише в прямому умислі, тоді як діяння, передбачене ст. 140 КК, може вчинятись як із прямим умислом, так і зі злочинною недбалістю.

Суб’єктом ненадання допомоги хворому є медичний працівник, а суб’єктом неналежного виконання професійних обов’язків є як медичний, так і фармацевтичний працівник.

Стаття 141. Порушення прав пацієнта

Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування), пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, може спричинити тяжкі наслідки. Крім того, порушення порядку випробування лікарських засобів викликає неправильні висновки щодо їх ефективності та шкідливості, що може стати підставою для припинення розробки нових ефективних лікарських засобів.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням, 2) наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.

3. Діяння виявляється в проведенні клінічних випробувань лікарських засобів з певними порушеннями.

4. Лікарськими засобами визнаються лікарські препарати, ліки, медикаменти, а також речовини або їх суміші, які можуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну або лікувальну дію (Закон України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. (ВВР. — 1996. — № 22. — Ст. 86). До лікарських засобів можуть бути віднесені і певні наркотичні, отруйні, сильнодіючі та радіоактивні засоби.

5. Клінічні випробування лікарських засобів включають в себе їх застосування з метою перевірки ефективності та нешкідливості для організму людини. При цьому можуть використовуватися нові інструменти, методи діагностики, профілактики або лікування тощо.

6. Відповідно до ст. 42 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе.

7. Застосування нових, науково обґрунтованих, але ще не допущених до загального користування методів лікування та лікарських засобів можливе лише за письмової згоди пацієнта. Щодо пацієнта, який не досяг 15-ти років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, то медичне втручання здійснюється за згодою їхніх законних представників. Клінічні випробування стосовно осіб віком від 15-ти до 18-ти років чи визнаних судом обмежено дієздатними проводяться за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних представників (усиновителів, опікунів і піклувальників).

8. Лише у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

9. Крім діяння, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є наслідки — настання смерті, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, важке ускладнення хвороби або інвалідність.

10. Між діянням і наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок.

11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо діяння і необережністю (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків.

12. Суб’єктом цього злочину є медичні або фармацевтичні працівники, які допущені до проведення клінічних випробувань лікарських засобів.

Стаття 142. Незаконне проведення дослідів над людиною

1. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров’я, —

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього, двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а так само якщо вони спричинили тривалий розлад здоров’я потерпілого, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечність цього злочину виявляється в тому, що відповідно до чинного законодавства України, міжнародних конвенцій (Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини. Ов’єдо, 4 квітня 1997 р.) та декларацій (Гельсінкська декларація «Рекомендації для лікарів, які проводять біомедичні досліди на людині», прийнята 18-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, червень, 1964) досліди над певними категоріями громадян взагалі заборонені, а в тих випадках, коли вони можуть проводитись, то з великими обмеженнями. Проведення дослідів над людьми часто створює загрозу для їх життя та здоров’я.