Шрифт:
Интервал:
Закладка:
- Що ми розумiємо в агротехнiцi! - зiтхнув я.
- О, прошу пробачення! - вiн показав менi свої долонi. - Бачиш? Сьогоднi вранцi я в'язав снопи, друже! Прямо з поїзда вискочив. Побачив поле, косарiв, i серце моє не витримало. В'язати снопи - це така наука, що не треба академiчних знань.
Вiн обняв мене за плечi i засмiявся.
- Ех ти, книжна душа!
Власне, я добре знав, що це в нього книжна душа, а не в мене, але промовчав. Побачив косарiв i вискочив з поїзда! Чи потрiбнi бiльшi докази того, що вiн сприймає суспiльнi явища по-книжному. Я б собi нi в якому разi не дозволив робити такий лiтературний жест.
- Так чи iнакше, але тут тобi скоро набридне, - сказав я.
- Набридне? - Вiн нахилився, пiдняв з дороги камiнець, замахнувся, i камiнець просвистiв у повiтрi. - Слухай, - говорить вiн менi. - Я думаю так: тiльки ненормальнi люди нудьгують. Саме так! Я, наприклад, ходитиму в бухгалтерiю i пiдраховуватиму трудоднi кооператорiв. Або ж пiду в бiблiотеку впорядковувати книги. З торiшнього лiта знаю, яке там безладдя! Що значить буду нудьгувати? Дурницi!
"Який романтик! - думав я. - Усе кудись бiжить, летить, розривається, i для чого? Тiльки галас. Неспокiйна, поетична душа! Наче облiковець без його допомоги не пiдрахує трудоднiв! Наче нема бiблiотекаршi! Чого втручатися в чужi справи? Ну, якщо скажуть, що потрiбний помiчник, тодi iнша справа. Тодi i я пiду".
Я так мiркував, не заперечуючи йому. Я взагалi не любив сперечатись. У мене така лагiдна i спокiйна вдача, йшов поруч з ним, дивився, чи не побачу де Теменужки з її козами. I був певен, що вона зрадiє, побачивши мене.
- А ти знаєш, що найцiкавiше? - запитав у мене Радан.
Я старався вiдгадати, що йому найбiльше подобається, але не змiг i знизав плечима. Вiн усiм цiкавився. Треба було перелiчити щонайменше тисячу рiзних речей.
- Цими днями до нас прибуває геологiчна експедицiя. Зрозумiв? У поїздi їхали двоє iнженерiв з шахти по розробцi мiдi. Вiд них я це почув.
- Це добре, - вiдповiв я. - Шукатимуть новi поклади. А ти чому хвилюєшся?
- Як чому? - Вiн подивився на мене i аж рот розкрив вiд подиву. - Ти ще питаєш, от дивак! Адже я тодi пiду до керiвника експедицiї i попрошу взяти мене хоча б чорноробом. Чи є щось цiкавiше, як брати участь в геологiчнiй експедицiї? Носитиму воду, чиститиму кирки, все робитиму, на все згодний! Ех, тiльки б мене прийняли!
Я слухав його i думав: "От вiн горить бажанням стати геологом. А я? Куди я пiду на той рiк? На юридичний? Як же я пiду на юридичний, коли не почуваю нiякого нахилу до цiєї науки? Справдi, що ж я вивчатиму, ким стану?" Подивився на товариша i вперше за все життя позаздрив йому.
Так ми йшли по звивистiй вузькiй стежцi, що крутилась мiж чагарниками. Лiворуч, за глибокою i стрiмкою долиною, починався сумний безкраїй лiс.
Перед нами височiла лиса вершина однiєї з низьких гiр, порослих дикою ожиною, папороттю та лiщиною.
I тут, на одному з поворотiв, ми зустрiлися з Теменужкою.
Як описати вам цю зустрiч? Якби я не був черствою, прозаїчною людиною, то змiг би торкнутися найпотаємнiших струн вашого серця лiричними словами. Я знаю цi слова, але гадаю, що не слiд вдаватися до поетичних зворотiв.
Теменужка зупинилась, побачивши нас, i двi її кiзочки теж зупинились. В однiй руцi вона тримала тонкий цiпок, у другiй несла сплетений з вербових гiлок козубок. Волосся вона уквiтчала маргаритками, i це дуже пасувало до її смуглявого личка, бiлої кофточки i очей, в яких нiби плавали краплинки розтопленого золота.
Якусь мить ми стояли, мовчки дивлячись одне на одного.
- Невже це Теменужка? - вигукнув Радан. Вiн взявся руками в боки i ахнув: - Ти глянь, тiльки глянь, якою красунею стала, еге-ге-ге!
Я дивився, як вiн пiдiйшов до неї i безцеремонне висмикнув з волосся маргаритку. Потiм вiн засунув квiтку в петельку своєї злинялої сорочки.
Вiн належав до поетичних натур, а тому я не повинен був сердитись на нього. До того ж ми з ним були друзями, сидiли за однiєю партою!
- Здрастуй, - сказав вiн знiяковiлiй, збентеженiй дiвчинi. - А цi двi красунi твої?
- Мої, - прошепотiла Теменужка.
Вiн нахилився, помацав вим'я однiєї з кiз, наче був великим знавцем цiєї справи, i похитав головою:
- Набрякло, - промовив вiн. - Добре! Перекажи баю Дiмо, що сьогоднi увечерi я буду його гостем. Ти даси менi тарiлку молока з сухарями?
- А чому нi! - засмiялася Теменужка.
- Тодi давай менi свiй козубок i пiшли.
Я стояв збоку. Я був певен, що вона всмiхнеться менi. Та вона пройшла мимо, навiть не глянувши в мiй бiк. Трохи схиливши голову, з ледь помiтною посмiшкою в куточках губ, вона уважно слухала балаканину Радана.
Я пiшов слiдом за ними.
Не знаю, що трапилось, але вiднинi я втратив апетит, звечора довго крутився в лiжку i засинав десь далеко пiсля пiвночi.
Мушу вам сказати, що астрономiєю я нiколи не захоплювався, але в ту нiч довго i терпеливо вглядався в небо, вишукуючи рiзнi сузiр'я, i незчувся, як i нiч минула.
Зранку пiшов у бiблiотеку, взяв популярну книгу з астрономiї i, щоб спокiйно почитати її, забрався в курiнь, де, як я вже говорив, зберiгалась торiшня кукурудза. Тут пахло висушеними качанами, пилом i мишачим послiдом; свiтло проникало сюди крiзь вузькi щiлини мiж дошками, але все-таки було затишно, нiхто не мiг побачити мене. Я озброївся циркулем, лiнiйкою, кольоровими олiвцями i взявся старанно креслити зорянi карти. Ось увечерi вона побачить мене, неодмiнно побачить, коли прийде по воду. Я задумано ходитиму поблизу, бiля старого тину, а вона мене запитає: "Що ти робив сьогоднi? Чом не прийшов прогулятись на Оброчище? Я цiлий день була одна з своїми козами!" "О, - скажу я i стомленим жестом погладжу волосся. - Оце зараз закiнчив зоряну карту. Одна тiльки карта небесних тiл пiвнiчної пiвкулi забрала в мене весь час". Вона гляне на мене очима, сяючими вiд захоплення, як вуглинки, i скаже: "Багато зiрок є на небi. А яка найкраща?" Я ж усмiхнусь: "Яку ти вибереш, та й буде найкрасивiшою за всi!"
Так я мрiяв, але з картою нiчого не вийшло. Я ж нiколи не полюбляв креслити рiзнi елiпси та параболи. Не любив i математики.
Почало смеркати, i я знов одягнув шовкову сорочку, зачесав волосся i став чекати. Якими довгими були цi хвилини! Вони здавались менi годинами.
Аж ось хвiртка бая Дiмо рипнула, - i серце моє затрiпотiло вiд радостi. Я пiдбiг до тину. Але ще ранiш, нiж я опинився бiля нього, мене обдало холодом, я нiби остовпiв: почувся щебетливий голос Теменужки, а йому у вiдповiдь гримiв, наче водоспад, бас Радана. Його я впiзнав вiдразу. Адже ми були однокласниками, сидiли за однiєю партою.
Тепер вже нiчого було стояти бiля тину. Я залiз у курiнь i, простягнувшись на ковдрi, спробував пригадати, якi сузiр'я бачив я уночi. Менi здавалось дуже необхiдним пригадати цi сузiр'я. Але з двору бая Дiмо долинали голоси Радана i Теменужки. Я не вмiю глибоко думати над чимсь, коли навколо гамiр. Взагалi не можу думати, коли поруч зi мною хтось голосно розмовляє. Тому я так i не пригадав сузiр'їв. Знiчев'я поповз на колiнах до дверцят курiня. Звiдси було добре видно все подвiр'я бая Дiмо. Нiчого особливого, чого б я ранiше не помiчав, там не було: той же старий горiх i низенька бiла хатка, i хлiвець за нею, критий соломою, - все було на своєму мiсцi, знайоме, бачене тисячу разiв.
Однак менi здавалось, що я маю побачити щось нове, iнше.
Спереду пiд навiсом хати бай Дiмо поставив широку лаву. Влiтку, коли дозволяла погода, вiн застеляв її рядном i спав надворi. Невiдомо чому, я сподiвався побачити там щось цiкаве. Ось Радан i Теменужка сiли поруч; вiн їй розповiдає якiсь веселi iсторiї, а вона смiється. Якби я був у дворi бая Дiмо, то теж розповiдав би їй без упину про зiрки, про всесвiт, про будову рiзних галактик.
Повинен вам сказати, що мене нiколи не приваблювали легкi веселi iсторiї. Я б розважав Теменужку космiчними проблемами. Навiть про елiпси i гiперболи щось би розповiв, хоч у школi страшенно їх ненавидiв, бо нiяк не мiг в них розiбратися. Знаєте, що це таке? Це ж непрохiднi джунглi, переплетенi квадратними i рiзними iншими коренями. Коренi нiколи не цiкавили мене. В усякому разi я постарався б розважити Теменужку розумними iнтересними розмовами.
Я нiкого не побачив i на лавi, i перше моє почуття в цю мить було приємне й радiсне. Лава, на якiй нiхто не сидить, також може радувати, запевняю вас!
А Радан тимчасом робив усе, щоб справити на Теменужку враження героя якогось роману. Ось вона набрала два вiдра води й понесла, а вiн пiдбiг, вихопив у неї з рук вiдра ї вiднiс у хату. В цьому вчинку не було нiчого особливого, бо хлопець вiн був сильний i вiднести цi двi посудини для нього не становило нiяких труднощiв. Потiм нарубав дров, вiднiс у хату, i я знову ж таки не побачив у цьому нiчого особливого.
Теменужка сiла на маленький стiльчик i почала доїти кiз. Робила це вона досить невмiло, i Радан безцеремонно вiдштовхнув її i так вправно взявся до дiла, що менi здалось, нiби чути, як молочна цiвка б'є в дiйничку.
Признаюсь, я б нiколи не зважився на таке. Я далекий вiд поетичних вигадок такого роду. Менi було ясно, що Радан хоче показати себе героєм перед дiвчиною. Пробачте, скажете ви, що ж тут героїчного в доїннi кози?
- История малой россии - 2 - Николай Маркевич - История
- «Дирежаблестрой» на Долгопрудной: 1934-й, один год из жизни - Алексей Белокрыс - История
- Двуглавый российский орел на Балканах. 1683–1914 - Владилен Николаевич Виноградов - История
- С.М. КИРOB Избранные статьи и речи 1916 - 1934 - Д. Чугаева и Л. Петерсон. - История
- Акуляча клiтка (Останнiй дюйм - 2) (на украинском языке) - Джеймс Олдридж - История
- Постукай у моє вiкно (на украинском языке) - Анатолий Костецкий - История
- Новейшая история еврейского народа. Том 3 - Семен Маркович Дубнов - История
- Первая схватка за Львов. Галицийское сражение 1914 года - Александр Белой - История
- Весна 43-го (01.04.1943 – 31.05.1943) - Владимир Побочный - История
- Деловая элита России 1914 г. - А. Боханов - История