Рейтинговые книги
Читем онлайн КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 81 82 83 84 85 86 87 88 89 ... 405

10. Перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання означає, що’ призначене судом основне покарання: а) не передбачене в санкції тієї статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний; 6) є більш м’яким порівняно з тим, яке передбачене у відносно визначеній санкції або порівняно з будь-яким із тих кількох, які зазначені в альтернативній санкції.

11. Закон не обмежує право суду у виборі більш м’якого виду покарання. Суд вирішує це питання на свій розсуд з урахуванням обставин конкретної справи і даних про особу винного. Тому це може бути будь-який, але обов’язково більш м’який порівняно із зазначеним у санкції, вид основного покарання з числа тих, які перелічені в ст. 51 КК. При вирішенні питання про те, чи є покарання більш м’яким, суд звертається до законодавчого їх переліку (ст. 51 КК), у якому всі види покарань розташовані в певній послідовності — від менш до більш суворого (див. коментар до ст. 51 КК).

12. Слід, однак, враховувати, що деякі (спеціальні) види покарань і при застосуванні ст. 69 КК можуть бути призначені судом лише за наявності умов їх застосування, зазначених у відповідних нормах Загальної частини КК. Так, наприклад, покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призначене судом як більш м’яке на підставі ч. 1 ст. 69 КК лише тоді, коли вчинений винним злочин був пов’язаний з тією посадою, яку він обіймав, або з діяльністю, якою він займався.

13. При визначенні конкретної міри (строку, розміру, суми) більш м’якого покарання суд керується тими мінімальними і максимальними його межами, що встановлені для цього виду покарання в нормах Загальної частини КК.

14. Відповідно до ч. 2 ст. 69 КК на підставах, передбачених у ч. 1 цієї ж статті, суд може не призначати те додаткове покарання, яке передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове. Отже, для застосування ч. 2 ст. 69 КК необхідно (крім наявності відповідних підстав), щоб додаткове покарання було: а) передбачене в санкції тієї статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний; б) закріплене в цій санкції як обов’язкове. Таким чином, питання про застосування ч. 2 ст. 69 КК виникає лише тоді, коли в санкції статті Особливої частини КК закон вказує на обов’язковість призначення судом передбаченого в ній додаткового покарання, оскільки у всіх інших випадках це питання вирішується за розсудом суду (див. п. 8 коментарю до ст. 65 КК).

15. Закон не виключає можливості застосування ст. 69 КК як щодо основного, так і додаткового видів покарань одночасно. Призначення основного покарання нижче від найнижчої його межі чи перехід до більш м’якого його виду з одночасною відмовою від призначення обов’язкового додаткового покарання може бути обумовлене, по-перше, конкретними обставинами справи, коли суд дійде висновку, що таке «подвійне пом’якшення» покарання (і основного, і додаткового) диктується ступенем тяжкості вчиненого та даними, які характеризують особу винного. По-друге, до такого варіанта пом’якшення суд може удатися і тоді, коли призначене на підставі ч. 1 ст. 69 КК більш м’яке основне покарання виявляється менш суворим (більш м’яким), ніж передбачене в санкції обов’язкове додаткове покарання. Так, якщо за крадіжку в особливо великих розмірах суд у порядку ч. 1 ст. 69 КК замість позбавлення волі призначить винному штраф, то цілком ‘послідовним буде і непризначення у цьому випадку конфіскації майна, яка в санкції ч. 5 ст. 185 КК передбачена як обов’язкова. Нарешті, до такого «подвійного пом’якшення» суд змушений удатися і в тому разі, якщо більш м’яке основне покарання, призначене за ч. 1 ст. 69 КК, виявиться покаранням того ж виду (аналогічним), що й додаткове, яке передбачене в санкції як обов’язкове. Так, якщо за привласнення чужого майна суд на підставі ч. 1 ст. 69 КК замість обмеження чи позбавлення волі призначить основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, то він змушений буде відмовитися від призначення аналогічного за видом додаткового покарання, хоча в санкції ч. 2 ст. 191 КК воно передбачене як обов’язкове.

16. При застосуванні ст. 69 КК суд повинен також враховувати, що: а) більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, може бути призначене тільки за кожний окремий злочин, тому, перш ніж призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи вироків (ст. 71 КК), суд повинен попередньо обговорити питання (якщо для того є підстави) про доцільність застосування ст. 69 КК за кожний злочин окремо; б) призначення покарання в порядку ст. 69 КК не виключає можливості звільнення особи від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статей 75—79 КК; в) застосування ст. 69 КК до неповнолітніх має певні особливості й у зв’язку з цим повинне здійснюватися з дотриманням вимог статтей 98—103 КК.

17. Призначаючи більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, суд повинен мотивувати це рішення у вироку і послатися на ст. 69 КК.

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі було встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

1. За сукупністю злочинів (див. коментар до ст. 33 КК) покарання призначається відповідно до ст. 70 КК і здійснюється в два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожний окремий злочин, що входить у сукупність. На другому — визначає остаточне покарання (загальну його міру) за всі злочини, що утворюють сукупність, керуючись при цьому спеціальними правилами — принципами його призначення за сукупністю, передбаченими в ч. 1 ст. 70 КК і визначаючи його в тих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70 КК.

2. Призначаючи покарання окремо за кожен із злочинів, що утворюють сукупність, суд керується положеннями статей 65—67 КК, а при необхідності — й приписами статей 68, 69 та ч. 1 ст. 103 КК (див. коментар до цих статей). При цьому за кожний окремий злочин суд повинен призначити як основне, так і (при необхідності) додаткове покарання (ч. 1 ст. 70 КК) у межах санкції статті Особливої частини КК і з урахуванням положень Загальної частини КК. Тому в резолютивній частині вироку повинна бути зазначена конкретна міра і основного, і додаткового видів покарань, призначених за окремі злочини, оскільки це є необхідною умовою правильного визначення судом остаточного покарання за їх сукупністю (Рішення… - 1999. - С. 75-76).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів може здійснюватися шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) часткового чи в) повного складання призначених покарань. Установлюючи ці принципи визначення остаточного покарання за сукупністю, закон не регламентує, у яких випадках повинен використовуватися судом той чи інший із цих принципів. Отже, у кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного. Також при вирішенні цього питання належить враховувати, що вчинення особою не одного, а кількох (двох чи більше) злочинів, як правило, свідчить про підвищену небезпечність вчиненого і особи винного, тому в переважній більшості випадків при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів доцільно використовувати принцип повного чи часткового складання призначених покарань. Однак як повне, так і часткове складання покарань можливе далеко не завжди і в ряді таких ситуацій (наприклад, коли за один із злочинів призначено покарання в максимально припустимих межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК) суд «змушений» удатися до поглинення менш суворого покарання більш суворим. Крім того, в науці і судовій практиці визнається за доцільне застосування принципу поглинення покарання, коли: а) має місце так звана ідеальна сукупність злочинів; 6) один із злочинів, що входить у сукупність, істотно відрізняється від іншого за ступенем його тяжкості (наприклад, злочин невеликої тяжкості й особливо тяжкий); в) призначені за окремі злочини покарання складанню з іншими видами покарань не підлягають (див. коментар до ч. З ст. 72 КК).

1 ... 81 82 83 84 85 86 87 88 89 ... 405
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право бесплатно.
Похожие на КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право книги

Оставить комментарий