Марсiанськi зайцi (на украинском языке) - Олесь Бердник

- Що трапилося? - процокотiв зубами Боря, виглядаючи з-за спини Андрiйка.

- Мабуть, Топ заблудився, - похмуро озвалася Надiйка. - Забрели ще глибше... тепер зовсiм не виберемося...

Пес кiлька разiв голосно гавкнув, нетерпляче перебираючи лапами. Нiхто нiде не обзивався. Надiя, що почала зiгрiвати серця дiтей, знову помалу згасала.

В цей час, на якусь хвильку, вгорi розiйшлися хмари, на чорному тлi показався марсiанський мiсяць. Тьмяне промiння осяяло ущелину, i в тому примарному свiтлi дiти побачили стiну, бiля якої вони стояли. Андрiйко вражено скрикнув.

- Боря, Надiйко... Дивiться!

- Що таке?

- Це штучна стiна... змурована!..

Андрiйко обмацав руками велетенськi ромбiчнi каменi, щiльно припасованi один до одного, радiсно сказав:

- Через це Топ привiв нас сюди. Я ж вам казав - генiальний собака!

Боря смикнув Андрiйка за полу, злякано прошепотiв:

- То, може, тут марсiани? Тутешнi люди?

- А то ж як! Так воно i є.

- А вони не захоплять нас? Не зроблять нам... поганого?

- Дурню! Вони тiльки поможуть...

Топ кинувся до стiни i люто загавкав. Потiм шалено зашкрiб лапами, нiби сердився, що нiхто не з'являється.

I ось... несподiвано... частина стiни пропала. З'явився величезний чорний отвiр. Iз того отвору виступила гiгантська постать, спалахнуло промiння, яке ослiпило дiтей. Вони збилися докупи, приголомшенi, наляканi. Щось могутнє, сильне схопило їх в оберемок i кудись понесло.

Боря мало не знепритомнiв од страху. Не краще себе почували i Надiйна з Андрiйком. Той, хто нiс дiтей, незабаром зупинився, опустив їх додолу. Стало тепло, спалахнуло свiтло. Андрiйко несмiливо поглянув угору. Перед ними стояла велетенська iстота, схожа на людину, але разiв у пiвтора бiльша.

- Марсiанин, - прошепотiла Надiйна.

Андрiйко мовчки стиснув її руку. Серце його завмерло вiд тривожного хвилювання. Йому навiть здалося, що все це сон, а не дiйснiсть, настiльки казковим було оточення.

Вони стояли серед великого кулястого примiщення, краї якого танули у блакитнiй iмлi. Попiд стiнами були розташованi дивнi прилади, апарати. Дiти заворожено оглядали їх, а марсiанин все дивився i дивився на своїх гостей, нiби хотiв збагнути, хто вони такi, з яких країв.

Нарештi, вiн рiшуче простягнув руку до стiни. Щось клацнуло, зажеврiв великий екран, схожий на телевiзiйний. На ньому засяяла слiпуча кулька, а навколо неї закружляло дев'ять темних крапок.

- Наша сонячна система! - скрикнула вражена Надiйна. - Пам'ятаєте, ми вивчали схему?

- Точно, - згодився Андрiйко. Марсiанин показав рукою на четверту крапку, потiм на себе.

- Показує на Марс, - прошепотiв Боря, подавшись наперед.

- Авжеж. Вiн же з Марса.

Андрiйко осмiлiв i теж наблизився до екрана. Порахувавши крапки, вiн тицьнув пальцем у третю. То мусила бути Земля. Вiн оглянувся на друзiв. Тi схвально кивнули.

Екран погас. Марсiанин повернувся до дiтей i раптом почав говорити їхньою - земною - мовою:

- Здрастуйте, друзi. Я так i гадав, що ви iз планети Земля.

- З Зем...лi, - запнувся Андрiйко. - А як ви... розмовляєте? Звiдки знаєте... нашу мову?

- О, це дуже просто, - гостинно вiдповiв марсiанин. - Ми давно приймаємо вашi радiо-телепередачi. З допомогою автоматiв розшифровуємо мову. Ми вивчили бiльшiсть ваших мов.

- Для чого? - здивувалася дiвчинка.

- Як-то для чого? Ми ж чекали гостей. От хоча б вас. Тiльки ми не гадали, що люди Землi будуть такi малесенькi. Нiби карлики...

- Ми не карлики, - образився Андрiйко. - Ми дiти.

- Дiти? - здивувався марсiанин. - Хiба у вас дiти будують машини i ракети? Це дуже дивно. Я нiчого такого не бачив у передачах iз Землi.

- Ми нiчого не будували, - нiяково пояснив Андрiйко. - Ми пробралися в ракету "зайцем"...

- Зайцем? - обличчя марсiанина набрало зовсiм кумедного виразу. - Що це значить? Я знаю, що заєць - така маленька тварина на вашiй планетi... Ви вмiєте перетворюватись у тварин?

Надiйка засмiялася. Не стримався i Боря. Вiн хихотiв, тримаючись руками за живiт.

- Ви не так розумiєте, - пояснив Андрiйко. - Пробратися "зайцем" - це значить так, щоб нiхто не помiтив...

- Ай-я-яй! - похитав головою марсiанин. - Хiба ж так можна?

- Так дуже хотiлося на Марс! - виправдовувався Андрiйко.

- I потiм... там сперечаються...

- Хто сперечається?

- Всi. I вченi, i просто люди. Чи є життя на Марсi? Однi кажуть, що нема, що на Марсi тiльки пустелi та вулкани, другi кажуть, що там є мохи i чагарi, а деякi вважають, що є навiть розумне життя...

- А ви як думали? - поцiкавився марсiанин.

- Ми вiрили, що на Марсi є люди. Через те й полетiли "зайцем". Ми дуже вiрили, повiрте нам! А то б хiба полетiли?..

Марсiанин замислився, прошепотiв розчулено:

- Вони дуже вiрили. Це приємно, це прекрасно... - Раз так, - голосно додав вiн, - тодi я вам покажу все.

- Що? - вигукнули дружно дiти.

- Побачите самi, йдiть сюди.

Марсiанин пiдвiв дiтей до сферичного апарата. В ньому вiдчинилися дверi.

- Заходьте...

- А собака? - захвилювався Андрiйко. - Де Топ?

Собака ображено сидiв у куточку, бiля якихось приладiв. Вiн урятував дiтей, i його ж забули! Така думка була написана на його розумнiй мордi.

- Топ! Iди сюди. Ти, брат, не ображайся. Сам бачиш, якi чудеса.

Собака радiсно гавкнув i стрибнув слiдом за дiтьми в отвiр сфери. Дверi тихо зачинилися. Апарат колихнувся. Навколо попливли сiрi струменi, майнуло зоряне небо. Десь рядом тихо заграла нiжна музика.

- Куди ми летимо? - пошепки запитав Андрiйко.

- Не бiйтеся, все буде гаразд, - заспокоїв марсiанин, який стояв перед пультом. - Ви все зараз узнаєте.

- А скажiть, дядю марсiанин, - несмiливо озвалася дiвчинка, - чому ви не прилiтаєте на Землю? Адже у вас така технiка! Вища, нiж у нас!

- Ми прилiтали, - таємниче вiдповiв марсiанин. - Давно прилiтали...

- Ну да, - не повiрив Андрiйко. - Ми б знали...

- Правда, - пiдтвердив марсiанин. - Тiльки тодi на вашiй планетi жили дуже темнi люди. Вони боялися нас, поклонялися нам, гадаючи, що з неба спускаються боги.

- Ото дурнi! - зверхньо засмiявся Боря. - Я б не злякався.

- Е, та ти, хлопче, забув, що вони не знали нiчого про iншi планети. Не знали навiть того, що Земля кругла. Вони поклонялися кожному каменю i дереву, не те що iстотам, якi спускалися з неба...

- А й правда, - згодився Андрiйко. - Ще нашi дiди й баби вiрили, що небо стоїть на залiзних стовпах, а на небi живуть ангели.

- От бачите...

- А чого ж ви тепер не прилiтаєте?

- Тепер зовсiм iнша справа. Всi жителi Марса давно вже переселилися до iншої зiрки, на кращу планету...

- Чого? - злякалися дiти.

- Як-то чого? А хiба у вас на Землi не буває так... Перша хата стає тiсною, малою, i тодi господарi будують собi кращу - свiтлiшу, просторiшу, де краще жити i розвиватися. Ви ж бачите - на Марсi зараз холодно, пусто, мало повiтря. Ми знайшли бiля iншого сонця гарну планету з густою атмосферою, з буйною рослиннiстю, побудували багато космiчних кораблiв i переселилися...

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});