Шрифт:
Интервал:
Закладка:
- Тільки без пані. А я вас просто Мамай. Годиться?
- Годиться. Галушко, а що ви робите сьогодні ввечері?
- Я роблю біоаналізи на замовлення одного дуже швидкого молодика.
- Ой, а вже й справді вечір.
- А потім асистую академіку Майбороді у серії генетичних експериментів. Які, до речі, будуть не зайвими і для моєї дисертації.
Тут машинерія в кутку запищала, і Галушка, вибачившись, пересіла до комп’ютера.
- Давайте подивимося, що ви там принесли. Так. Білки, амінокислоти… - дівчина глянула на мене з-під брів. - Це ви мені препарат для схуднення принесли?
Я кивнув.
- Ну що ж, тоді це й справді він. Типовий, один із безлічі своїх братів. Тільки…
- Що тільки? - стрепенувся я.
- Точно. Додаткова біодобавка зі стабілізатором. Ти диви, яка хитра!
- А що воно таке?
На екрані крутилася страхітливого вигляду молекула, яка, певно, втекла сюди з підручника хімії.
Галушка прикусила губку:
- І справді, що воно таке? Цікава штучка!
- Медицина безсила? - уточнив я.
- Чому це безсила? Те, що зробила людина, людина й розшифрує, - дівочі пальці впевнено бігали клавіатурою.
Я чекав на продовження цієї думки, але Галушка з головою поринула у вивчення молекули на екрані.
Це тривало нескінченно, аж поки я не витримав:
- І довго?
- Що, пробачте?
- Розшифровувати довго?
Вона наморщила чоло, від чого стала схожою на вчительку.
- Мінімум тиждень.
Тижня в мене не було. Я зробив благальне обличчя.
- Пробачте, але стільки я на стільці не висиджу.
- Ну що ви! - дівчина засміялася і зморшки на чолі розбіглися урізнобіч. - Це потрібне зовсім інше обладнання, в іншій лабораторії.
- А раніше ніяк не можна?
- Ну, хіба на пару днів, - розвела руками Галушка.
Пара днів теж нічого не рятувала. Доведеться діяти навпомацки. Втім, нам, агентам УГС, це не першина. Який там наступний пункт у плані розробки справи «Право першої ночі»? Якщо біодобавку виявлено в польських зразках, то…
- …то приходьте завтра. І ми з вами почнемо працювати, - закінчила дівчина фразу, початок якої я так і не почув.
- Завтра?
- Так, із самісінького ранку.
Пропозиція виглядала дуже звабливою. Але я швидко згорнув внутрішню дискусію і сумно зітхнув:
- Завтра, скоріш за все, мені доведеться летіти у відрядження.
- Далеко?
- Та не дуже. До Польщі.
І от я летів до Великої Польщі.
Хоч би як там швидко долав парсеки надсвітовий лайнер «Південь», розроблений у серці світової космічної індустрії - корпорації «Південьмаш», все одно дванадцять годин роздумів мені було гарантовано. Дванадцять годин, аби виспатися (чого бракувало весь останній тиждень) та обміркувати деталі операції, від якої, щиро кажучи, вже голова йшла обертом.
Відтоді як анабіоз під час галактичних польотів було заборонено через руйнівний вплив на мозкові клітини, у нас, секретних агентів, значно підвищився коефіцієнт корисної дії. Уявіть собі - раптом серед стрілянини, стеження, сутичок та гонитви випадає кільканадцять годин примусового спокою. Тут встигнеш і проаналізувати інформацію, і збудувати план, і ухвалити єдине вірне рішення - дуже зручно.
Поки милі стюардеси допомагали зручно влаштуватись у фотелі, я активував програму із занурення в польську мову. І до того дозанурювався, що навіть перехрестився по-католицькому, коли командир традиційно попрохав пасажирів помолитися на доріжку. Тьху ти.
Отже, які козирі в мене на руках? Головний козир - це посвідка про відрядження від корпорації «Краса і сила» за підписом самого Винниченка. Побачивши подібну цидулку, всі повинні стати струнко. Принаймні я на їхньому місці став би. В який спосіб начальству вдалося отримати такий документ, не розкриваючи карт, невідомо. А втаємничувати «Красу і силу» у суть справи було б щонайменше нерозумно. Зважаючи на моральне підґрунтя проблеми та знаючи, що в їхнього господаря дві доньки підростають… Я б не позаздрив польським виробникам. Проте самосуд - не наш метод. Крім того, він нічого не вирішить, бо хто завадить терористам додавати своє зілля до інших препаратів? Це ж так просто - згорнути виробництво в Польщі та почати десь інде. Не запроваджувати ж тотальний контроль на кордоні? Тим більше, що це суперечить угодам про ЄГЕП, тобто Єдиний Галактичний Економічний Простір. Отож-бо й воно. Ось чому я мусив летіти в самісіньке гніздо. Щоб виявити і знешкодити джерело зарази. Злого генія, чи хто він там.
З того часу як поляки обрали собі для життя Велику Польщу, а було це ще за царя-косаря, традиційні зв’язки між нашими країнами не тільки не погіршилися, а й зміцнилися. Адже саме наші будівельники розбирали по шматках пам’ятки старого Кракова, аби скласти їх на новій планеті. І саме наші зорельоти перевозили усе це до сусідньої системи - наче там свого каміння мало. Ну й, зрозуміло, разом із поляками поїхало багато тамтешніх наших. Навіщо, ви спитаєте? Не можу відповісти. Вочевидь, вони настільки звикли приховувати своє українське походження, що без цього вже не могли. Втім, серцем вони залишилися з нами, і саме з-поміж них УГС вербувала агентів, коли виникала потреба.
Ну і зрозуміло, що в Польщі я мав явки на всі випадки життя - добрі та не дуже.
- Вам запропонувати щось випити?
Наді мною схилилася мила, але худенька істота у формі стюардеси. Керівництво компанії можна зрозуміти - навіщо возити із собою зайву вагу?
- Пива, коли ваша ласка, - і поки дівчина наповнювала келих, я поцікавився: - Прошу пані, як вам вдається зберігати таку фігуру?
Вона зовсім не знітилася, а щиро посміхнулася у відповідь - що означає школа!
- Це зовсім не складно. А до того ж, нам допомагають досягнення науки.
- Як називаються?
- Хто?
- Досягнення.
- «Граціоза», а що?
- Та так, нічого.
От бачите, як воно насправді.
Я вирішив не засмучувати бідолашну дівчинку відомостями щодо побічного ефекту диво-засобу, а лише вдячно прийняв келих пива.
Отож вернімося до наших поляків. На Землі їх майже не лишилося, а звільнену територію де-факто почали заселяти сусіди, насамперед українці. Між нами, кажучи, це було не зовсім законно, бо офіційно ця територія вважалася резервною протягом п’яти сотень років, але ініціатива мас завжди переважала писані закони. Отже, в такий спосіб наша нація зробила іще один крок до відновлення України у стародавніх кордонах. Кожен школяр-двієчник знає, що назва УкрАйна походить від об’єднання племен укрів (на півночі Італії) та айну (північ Японії). Тепер до рідних укрів залишалося якихось два кроки. До айну трохи далі, однак ми з вами нікуди не поспішаємо, чи не так?
Я встиг іще багато про що подумати, в тому числі про абсолютно секретні речі, знати які нікому не можна, поки допив пиво і прилаштувався подрімати в зручному кріслі. Що там не кажіть, а технічний прогрес має свої переваги! Де й поділися старезні анабіотичні капсули, з яких, розповідають, виходив сам не свій, а дехто так і зовсім не виходив. Середні віки космічної експансії, дяка Богові, залишилися далеко позаду. Хай живе прогрес!
Спав я годин із шість, але добряче виспався, і коли стюардеса потрусила за плече, був уже у повній бойовій готовності.
- Перепрошую пана, але потрібна ваша допомога.
- Моя? - у голові одразу виникла версія про захоплення лайнера терористами, бо коли ж іще може знадобитися допомога суперагнта УГС?
- Так, саме ваша, ви ж лікар?
Холєра ясна! Я ж і справді лікар. Якось забувся за цей прикрий факт. У моїх нових документах у графі «фах» дійсно значилося «лікар», бо хто ж іще може представляти корпорацію «Краса і сила» за кордоном?
- Що трапилося? - одягнув я професійний вираз на обличчя.
- Там пасажирці кепсько.
Щиро кажучи, з мене лікар, як із собачого хвоста сито. Але ж не будеш зізнаватися в цьому привселюдно - тільки легенду спалиш. Та й чогось-таки нас та навчили в Академії.
- Ведіть! - я впевнено підхопився та почалапав за худенькою дівчиною через прохід.
Очі ковзали по сонних обличчях пасажирів, намагаючись вгадати, хто з них стане моїм першим пацієнтом. Цей дядько? А може, ця елегантна пані? Однак у голові крутилася підступна думка: а що коли хвора - старенька бабуся? Шансів на це - дев’ять з десяти, в цього контингенту завжди виникають негаразди під час міжзоряних перельотів. Думка ця була не тільки підступною, а й панічною, тому що у стареньких бабусь бувають хронічні хвороби, які не подолати навіть академікам, не те що агентам-недоукам. Що я вмію? Зарубцювати рану, зростити кістку - яких іще навичок потребує наша робота? Отрути знаю непогано. Ги-ги-ги. Дуже смішно.
Проте гігантським зусиллям волі я відігнав від себе панічні настрої. Поміркуйте самі, якщо в бабусі є хронічні хвороби, значить і ліки мають бути з собою. Це елементарно. Варто лише як слід покопирсатися в ридикюлі.
А як помре, що тоді? Тоді одразу почнуть з’ясовувати, який лікар її довів до цього, і в результаті заберуть ліцензію. Отже, я залишуся без ліцензії. Ви не смійтеся, бо це - скандал, а скандал - найгірше, з чого можна починати секретну операцію, це я вам кажу як агент другого класу.
- Скажи ее имя - Франсиско Голдман - Современная проза
- Паразитарий - Юрий Азаров - Современная проза
- Ексгумація міста - Світлана Поваляєва - Современная проза
- Скажи волкам, что я дома - Кэрол Брант - Современная проза
- Скажи любви «нет» - Фабио Воло - Современная проза
- Скажи мне что-нибудь на твоём языке - Виктория Токарева - Современная проза
- Всегда пред голосом твоим - Ричард Матесон - Современная проза
- Сад Финци-Концини - Джорджо Бассани - Современная проза
- Французский язык с Альбером Камю - Albert Сamus - Современная проза
- Message: Чусовая - Алексей Иванов - Современная проза