Відьма - Олде Хьовелт Томас

Поки Вандермеєри піклувалися про своїх сусідів, Грім викликав Воррена на другий поверх. Вони обговорили варіанти дій. Катаріна нерухомо стояла за своєю здобиччю, ніби левиця, що охороняє залишки туші від зграї хижих гієн, охочих поласувати рештками. Грім відчув іще більше жахіття, коли збагнув, що зникати вона не збирається, її поява не була спонтанною. То були справжні тортури.

Вона хотіла примусити страждати Тайлерових батьків.

Як колись страждала вона сама.

«То що ж, нарешті стає зрозуміло, чого вона хоче.»

Воррен похитав головою:

— Роберте, я не знаю, що робити. Нам ніколи раніше не доводилося зганяти її з місця.

Це було правдою. У тому, що стосувалося приховування Катаріни від людських очей, креативність Відьмоконтролю була невичерпною, але інструкції забороняли їм за жодних умов торкатися її. Якби вони тим розсердили відьму, міг померти хтось у місті, якась людина зі слабким серцем або тонкою мозковою корою… вона відчула б її вібрації і просто впала б мертвою на місці.

Катаріна незворушно стояла посеред коридору.

Вона шепотіла свої сповнені зла слова.

Вона кидала їм виклик.

«Підійдіть, чуваки, торкніться мене. Підійдіть-но, торкніться мене. Побачимо, хто помре цього разу.»

Раптом Воррен несамовито копнув ногою бліді поганки і розбив відьмине кільце. Один молодий грибок докотився до її ніг, схожих на ноги трупа.

Він зупинився, торкнувшись її кривих коричневих нігтів.

— Катаріно, — звернувся до відьми Воррен, помовчав, прокашлявся. — Агов, Катаріно!

Грімові в роті стало так сухо, ніби його слизова оболонка перетворилася на пергамент, і з його вуст зірвався придушений, різкий стогін. Він хотів відтягти Воррена, але ноги йому немов прикипіли до підлоги. За мовчазною згодою вони ніколи не повинні були розмовляти з відьмою. І те, що Воррен робив саме це, було чи не найбільш моторошним з усього, що сталося.

— Ти вже отримала, що бажала. Хлопець мертвий, — голос Воррена глухо булькотів, ніби в нього у горлі застрягла грудка вазеліну, — тож дай нам зараз зробити свою роботу і забирайся до дідька.

Катаріна стояла й не ворушилася.

Хоча ні. Смикнулися пальці на її правій руці.

Щось таки відбувалося за її зашитими повіками.

Вона глузувала з них.

Воррен наблизився на крок.

— Гей, невже тобі не досить того, що ти вже зробила?

— Воррене, припини, — прошепотів Грім. Йому було бридко, панічний страх затуманював йому розум. Для нього тепер не було жодного сумніву в тому, хто був справжнім ляльководом у Блек-Спрінзі, й через загрозу смерті та самогубства вони були повністю в її владі. — Відійди геть від неї, поки ти сам до бісової матері в петлю не поліз.

Час ішов. Сорок п’ять хвилин минуло, а скільки ще було попереду? Вони спустилися на перший поверх. Грім спробував вивести Стіва з шоку. Безрезультатно. Надворі небо стікало кров’ю.

Воррен запропонував обережно виштовхати її мітлами. Але куди? Якщо буде потрібно, то вниз сходами, вона впаде і від того буде змушена щезнути. Саме так, як ті гівнюки палицями штовхали її до резервуару біля Струмка Філософа, щоб закидати камінням. Грім подивився на темні кола під очима Джоселін і задумався. Ризикнути життям якогось старого волоцюги з міста? Мораль мала здатність розтягуватися, як, зрештою, і час.

Вони знову нагорі. У Воррена — мітла, у Гріма — швабра. Холодні краплини поту стікають у кожного по лобі. З величезною обережністю вони почали злегка підштовхувати Катаріну рукоятками своїх інструментів. Її крихке тіло гойдалося, але сама вона не рушила з місця, лише повертала мертве, пошматоване швами обличчя у той бік, звідки відчувала чергового штовханця.

Це було абсурдно й огидно, а ще на їхньому шляху висіло Тайлерове тіло.

Ніхто з них не насмілювався пришвидшити перебіг подій.

— Я хочу піти до моєї дитини! — пролунав унизу несамовитий крик Джоселін. Грім і Воррен нажахано перезирнулися, а нагору піднявся Піт Вандермеєр. Він був явно приголомшений тим, що відбувалося, але це не завадило йому взяти з собою ще одну мітлу. Грім відчув глибоку симпатію до цього чоловіка.

— Як там справи унизу? — стиха спитав він.

— Повне божевілля, — відповів Піт. — А ви як гадали? Проте Мері зараз робить їй цілий чайник ромашкового чаю. — Він скупо всміхнувся крізь сльози. Ось це був справжній абсурд. Ніби від ромашкового чаю мало зникнути оце невимовне горе.

Троє чоловіків намагалися примусити Катаріну обійти тіло Тайлера справа, і зрештою вона боязко ступила у той бік. Грім відчував, як калатає його серце. Воррен штовхнув трохи міцніше… і за мить відьма стояла вже перед повішеним хлопцем, якраз посеред них, і Грім міг поклястися, що почув її шипіння. Вони блискавично відстрибнули від неї. Воррен наступив собі на ногу, впав і приземлився на дупу посеред решток грибного відьминого кільця.

Далі події розгорнулася зі страхітливою швидкістю. «Джоселін!» — крикнув хтось унизу. Грім зрозумів, що то була Мері, але він був занадто приголомшений, щоб швидко второпати, що зараз станеться, і зупинити її. Він почув гарчання Джоселін, яке наростало і наближалося, поки та летіла сходами нагору з вишкіреними зубами.

Розмахнувшись із такою силою, якої від неї годі було й чекати, вона розтрощила повний чайник ромашкового чаю об відьмине обличчя.

Ефект був неймовірним. На шпалери бризнули осколки скла й окріп, і Грім мусив відскочити убік, щоб ухилитися від них. Відьма зігнулася навпіл і за мить щезла. Джоселін із криком впустила пластикову ручку від чайника і обхопила руками тіло свого мертвого сина.

Прибула поліція, почалися запитання. Слава Богу, Мері Вандермеєр встигла відвезти Джоселін до лікарні св. Луки, адже Грім вважав, що у цьому стані вона не зможе відповідати на запитання, не згадавши про відьму. До того Грім попросив Піта викликати 911, а потім сів поряд зі Стівом за обідній стіл і спитав його, чи зможе він дати свідчення.

Стів повільно, ніби повертаючись із далекої темряви, впустив до своєї свідомості його запитання. Дивлячись на Гріма незбагненно сумними очима, він запитав:

— А Тайлера вони тоді знімуть?

То була остання краплина. Грім відчув, що навіть йому це буде важко винести. Він обняв повного скорботи Стіва так міцно, як тільки зміг.

— Так, саме це вони і зроблять, друже, — відповів Грім, радіючи, що йому не треба дивитися Стівові в очі. Йому вдалося зберегти контроль над собою почасти ще й тому, що він, попри все, мусив зробити професійний висновок: Стів був достатньою мірою при тямі, щоб усвідомлювати, що сталося, а, отже, швидше за все, розумів, що можна і чого не можна говорити поліцейським.

Грім випустив його з обіймів і випростався.

— Стіве, мушу тебе запитати. Чи є якесь… якесь пояснення цьому?

Стів повільно похитав головою.

— Може, він говорив про щось? — Стів іще раз заперечно похитав головою, а Грім продовжив:

— Я питаю це в тебе не для міської ради. Усе залишиться між нами. Якщо сталося щось, я маю те знати, заради безпеки. Я знаю, що Тайлер працював над тим своїм сайтом, але не думаю, що тут є якийсь зв’язок, інакше це сталося б набагато раніше. Останнього місяця ми стежили за його ноутбуком і не помітили, щоб він почав у ньому щось нове. Ти не знаєш, може, він іще чимось подібним займався? Господи, де ж і коли усе пішло шкереберть?

— Роберте, я не знаю, — нарешті вимовив Стів, щиро і спокійно.

Грім подивився на нього, зустрів його погляд і повірив, що той каже правду. Розгубленість Стіва дорівнювала силі його шоку. Грім вирішив до часу залишити його, адже Стів мав досить власного клопоту.

— Не занепадай духом, друже. Я ввечері тобі зателефоную, — він поплескав Стіва по плечу.

Стів сказав «дякую», і Грім передав ключі від машини Воррену, який залишився грати роль друга сім’ї, щоб допомогти у розмові з поліцією штату. Самому Грімові стало легше, коли він вибрався з будинку. Він відчував присутність смерті, вона висіла над тим будинком, немов важка, заразна хмара, що непомітно підкрадалася до нього з усіх боків. Звичайно, то було марновірство, але здавалося, що в цьому будинку смерть підкорялася законам пітьми: лихо породжувало нове лихо і так розповзалося, неначе хвороба. Мов не своїми ногами Роберт Грім дістався задніх дверей. Лише перетнувши половину заднього двора, він зупинився і став жадібно ковтати вечірнє повітря, схиливши голову й відчуваючи тремтіння у стегнах.