Реальна загроза - Олег Авраменко

— Ні, сер. Присягаюся честю офіцера. Я й надалі переконаний в необхідності діалогу з консорціумом — але не таким чином. Для цього потрібна воля всього уряду, а сепаратні перемовини ні до чого доброго не призведуть.

Тут обізвався адмірал Біргоф:

— Генерале, повторіть те, що ви говорили нам з адміралом Павловим.

Гакслі нервово пожував губами.

— Вчора вдень я розповів зятеві про зраду лейтенанта-командора Гарсії… і про суму, яку консорціум запропонував за інформацію про розташування нашої планети. — Він трохи помовчав. — А ще я поділився з ним своїм переконанням, що переговори з урядом Землі — фатальна помилка, яка призведе до завоювання Ютланда.

— Як казали в давнину, — похмуро підсумував Біргоф, — щури перші залишають тонучий корабель. А найперший з цих щурів вирішив ще й заробити на своїй втечі величенький статок.

— Але екіпаж, — мимоволі вихопилось у мене. — Невже… — Я запнувся й почервонів. Не годиться капітанові втручатись у розмову чотирьох вищих офіцерів.

— Навряд чи хтось із екіпажу в курсі планів свого командира, — зауважив Павлов. — У команді „Нью-Огдена“ немає жодного досвідченого ериданця, всі поспіль молоді ютландці. Не думаю, що вони запідозрять якийсь негаразд. Зрештою, вони отримали наказ від штабу і, мабуть, дуже пишаються, що їм довірили таємну місію. Залишається хіба що старший офіцер зв’язку, лейтенант Грифіт. От він ще може бути у змові з капітаном — або його також обвели круг пальця. Особисто я схиляюся до другого варіанту. Нещодавно надіслав запит до СБ, але відповіді ще не отримав.

— Здається, — промовив батько, поглянувши на червоний вогник екстреного виклику, — відповідь зараз буде.

Увімкнувши інтерком, він спитав у секретаря:

— Це Григоров?

— Так, Ваша Ексцеленціє.

— Нехай заходить.

Колишній полковник, а нині бригадний генерал Григоров, новий начальник відділу контррозвідки Служби Безпеки Збройних Сил, підтвердив версію Павлова. Лейтенантові Грифіту справді надіслали підтверджений СБ окремий наказ, у якому йшлося про те, що корвет „Нью-Огден“ надсилають до Сонячної системи з метою забезпечення прикриття для майбутньої дипломатичної місії. Саме тут весь задум капітана Вільямса міг провалитися, якби нічний черговий, що отримав цей наказ з Генерального Штабу, виявив більше пильності. А так він лише зареєстрував його й переслав Грифіту.

Вислухавши доповідь Григорова, батько зміряв присутніх у кабінеті важким поглядом.

— Так, — промовив він. — Адмірале Павлов, адмірале Біргоф, генерале Григоров. Всі троє отримуєте догану за службову недбалість. Генерале Гакслі, вам саме час писати рапорт про відставку. Капітане Шнайдер, я мушу скасувати вашу відпустку. Ви відбуваєте на Вавілон уже завтра.

Розділ шостий

Вавілон

1

Вавілон був найдивнішою планетою з-поміж півтора сотень світів, освоєних і населених людьми. Тутешніх чиновників зовсім не цікавило, хто ти, звідки прибув і з якою метою. Їм було байдуже, що ти привозиш з собою і що вивозиш, що продаєш і що купуєш, звідки в тебе гроші і яким родом діяльності збираєшся займатися на планеті — якщо тільки це не пов’язано з незаконним заволодінням чужою власністю, матеріальною або інтелектуальною, насильством над особистістю чи завданням шкоди довколишньому середовищу.

На Вавілоні не існувало мита, акцизу й податку на прибуток. Місцеве економічне законодавство було таке ліберальне, що часом складалося враження його цілковитої відсутності. Тут панував капіталізм у його чистому, первісному вигляді; тут був дикий розгул вільного підприємництва і приватної ініціативи. Завдяки всьому вищенаведеному, Вавілон віддавна утвердився як центр міжпланетної торгівлі, через нього проходили такі потужні фінансові потоки, які й не снилися іншим світам, за винятком хіба що Землі з її тридцятимільярдним населенням. Незначного в процентному відношенні збору з банківських операцій — чи не єдиної, окрім земельного податку, дохідної статті бюджету, — цілком вистачало, щоб планета жила й процвітала. І навіть купалася в роскошах…

По прибутті в локальний простір Вавілона, борт нашого корабля відвідала лише група військових інспекторів, яких цікавило винятково озброєння „Оріона“. Оцінивши нашу боєздатність, вони встановили страхову надбавку до плати за перебування на орбіті планети і забралися геть, не зробивши навіть спроби з’ясувати статус корабля й екіпажу — чи належали ми до збройних сил якоїсь держави, а чи були членами „космічного братства“, тобто найманцями. Лише один з інспекторів, наймолодший серед них, запитав:

— Навіщо вам аж три пари емітерів? Хіба це збільшує швидкість?

— Ні, — відповів я. — Зате дозволяє глибше пірнути в інсайд.

— А що це дає?

— Власне, нічого… Крім гострих відчуттів.

На цьому запитання вичерпалися.

А для оренди окремого ангара на одній з орбітальних станцій цілком вистачило вказати назву корабля та ім’я капітана. Втім, навіть це було чистою формальністю, я мав повне право назватися як завгодно, а свій корабель охрестити хоч „Титаніком“. Проте я вказав як є — корвет „Оріон“ і капітан Александр Шнайдер. Час для конспірації вже минув, незалежно від того, здійснив свій задум зять генерала Гакслі, чи екіпаж корвета „Нью-Огден“ по дорозі викрив зрадництво свого командира. Все одно це лише на якийсь тиждень відкладало розголошення таємниці Ютланда. Земний уряд був надто бюрократичний, щоб зберігати чужі секрети (свої вони ще так-сяк зберігали), тому в ході перемовин з офіційною ютландською делегацією, яка от-от мала прибути на Землю, інформація про розташування нашої планети неодмінно стане відома широкому загалу.

Проте я рахував відведений нам час, виходячи з найгіршого варіанту: капітан Вільямс вступає в контакт з фармацевтичним консорціумом, швиденько передає йому відомості про Ютланд, а консорціум, своєю чергою, негайно сповіщає про це генерала Чанга. Хоча „негайно“ — умовне поняття, оскільки від Землі до Тянь-Го шість тижнів шляху на найшвидшому кораблі. Потім генералові Чангу знадобиться як мінімум два тижні на організаційні заходи — спорядження велетенської армади на бойове завдання вимагає чималих зусиль, надто ж коли йдеться про тривалий переліт на дві тисячі сто світлових років — саме така відстань розділяла Тянь-Го та Ютланд. А далі — майже сім місяців у дорозі. Як відомо, жоден флот не може рухатися швидше, ніж найповільніші з його кораблів — лінкори, десантні транспорти й авіаносці. Певна річ, тяньгонці можуть вислати вперед авангард з легких суден, але наша оборона впорається з ними без проблем.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});