Літопис Руський. Повість минулих літ - Літописець Нестор

Коли ж Ізяслав із Всеволодом прийшов до Києва, а Святослав до Чернігова, то люди київські прибігли до Києва і вчинили віче на торговищі, і сказали, пославши [послів] до князя: «Осьо половці розсипались по землі. Дай-но, княже, оружжя і коней, і ми ще поб'ємося з ними».

Але Ізяслав цього не послухав. І стали люди говорити на воєводу на Коснячка, і пішли з віча на Гору, і прийшли на двір Коснячків, і, не знайшовши його, стали коло двора Брячислава [Ізяславича], і сказали: «Підем висадимо дружину з погреба». І розділилися вони надвоє, і половина їх пішла до погреба, а половина пішла по мосту, і ці прийшли на княжий двір.

Ізяслав сидів на сінях із дружиною своєю. І почали вони сперечатися з князем, стоячи внизу. Коли ж князь із оконця дивився, а дружина стояла біля князя, сказав Туки, Чюдинів брат, Ізяславу: «Бачиш, княже, люди завили. Пошли, нехай стережуть Всеслава».

І коли він це говорив, то друга половина людей прийшла од погреба, відкривши погреб. І сказала дружина князю: «Се лихо є велике. Пошли до Всеслава, нехай, прикликавши його обманом до оконця, просадять його мечем».

Та не послухав цього князь, а люди зняли крик і пішли до поруба Всеславового. Ізяслав же, бачивши це, із Всеволодом побігли з двора. Люди ж висікли Всеслава із поруба в п'ятнадцятий день вересня і поставили його [князем] посеред княжого двора. А двір княжий розграбували — незчисленне множество золота і срібла, і кунами і хутром. Ізяслав же втік у Ляхи[436].

Всеслава Брячиславича висікають із поруба. Мал. XIII (XV) ст.

Після цього ж половці пустошили по землі Руській, а Святослав тоді був у Чернігові. І коли половці пустошили [вже] довкола Чернігова, [то Святослав, зібравши дружину і трохи їх, [чернігівців], вийшов на них, [половців], до [города] Сновська. Та побачили половці, що йде військо, і приготувалися [стати] насупроти. А Святослав, побачивши множество їх, сказав дружині своїй: «Ударимо, дружино! Уже ніяк нам куди дітися!»

І вдарили вони в коні, і одолів Святослав з трьома тисячами, а половців було дванадцять тисяч. І так побив він їх, а другі потопилися в Снові, і князя їхнього Шарукана схопили[437] у перший день листопада. І вернувся з побідою в город свій Чернігів Святослав.

Всеслав же сів у Києві, — а се бог явив хресну силу, тому що Ізяслав, цілувавши хреста, схопив його, [Всеслава]. І через те навів бог поганих, а сього явно вибавив хрест чесний, бо в день Воздвижения Всеслав, зітхнувши, сказав: «О хресте чесний! Оскільки я в тебе вірив, ізбав мене од ями сеї». І бог показав силу хресну на поучения землі Руській: хай не переступають чесного хреста, цілувавши його. Якщо ж хто переступить, — то й тут дістануть кару і в прийдешньому віці муку вічную, тому що великою єсть сила хресна. Хрестом бо переможені бувають сили бісівські; хрестом бо господь пособляє князям у битвах; хрестом захищені, віруючі люди побіждають супостатів-противників; хрестом бо скоро ізбавляємось ми од напасті, призиваючи його з вірою. Нічого ж біси не бояться, тільки хреста, бо якщо буває од бісів видіння, то їх проганяють, осінивши лице хрестом. Всеслав же сидів у Києві сім місяців.

У РІК 1069

У РІК 6577 [1069]. Рушив Ізяслав з Болеславом, [князем лядським], на Всеслава, а Всеслав пішов насупроти. І прийшов Всеслав до Білгорода, а коли настала ніч, він, утаївшись од киян, утік із Білгорода до Полоцька[438].

Назавтра ж, побачивши, що князь утік, вернулися люди до Києва. І вчинили вони віче, і послали [послів] до Святослава і Всеволода, говорячи: «Зло ми ото вчинили єсмо, князя свойого прогнавши, а тепер веде він на нас землю лядську. Підіть-но удвох у город отця свойого. Бо якщо ви не схочете, то доведеться нам, і запаливши город свій, рушити в Грецьку землю».

І сказав їм Святослав: «Ми пошлемо до брата свойого, що коли він піде на вас із ляхами погубити вас, то ми удвох [підемо] проти нього раттю. Не дамо ми погубити город отця свойого. Якщо ж він хоче [прийти] з миром, то [хай] прийде з невеликою дружиною». І заспокоїли вони оба киян.

Тим часом Святослав і Всеволод послали до Ізяслава [послів], говорячи: «Всеслав од тебе втік. Тож не води ляхів до Києва, противника тобі нема. Якщо ж ти хочеш із гнівом іти і погубити город — то знай, що нам жаль отчого стола».

Коли почув це Ізяслав, він оставив ляхів і пішов з Болеславом, небагато ляхів узявши, а перед собою послав до Києва сина свого Мстислава. І, прийшовши, Мстислав порубав киян, що висікли були [з поруба] Всеслава, числом сімдесят чоловік, а других осліпили, а інших він без вини погубив, не вчинивши дізнання.

Коли ж Ізяслав ішов до города, то вийшли люди назустріч з поклоном. І прийняли князя свого кияни, і сів Ізяслав на столі своїм місяця травня у другий день.

І коли розпустив він ляхів на покорм, то побивали [руси] ляхів потайки, і вернувся Болеслав у землю свою. Ізяслав же вигнав торг на Гору, і прогнав Всеслава з Полоцька, і посадив сина свого Мстислава в Полоцьку, який незабаром тут помер[439]. І посадив [Ізяслав] замість нього брата його Святополка, а Всеслав же втік[440].

У РІК 1070

У РІК 6578 [1070]. Родився у Всеволода[441] син, і нарекли його ім'ям Ростислав.

Того ж року закладена була церква святого Михайла у монастирі Всеволожім на Видобичі.

У РІК 1071

У РІК 6579 [1071]. Пустошили половці коло [города] Ростовця і коло [города] Неятина.

Видубецький (Видобицький) монастир у Києві. Офорт. 1844 р.

Того ж року вигнав Всеслав Святополка з Полоцька. Того ж року переміг Ярополк [Ізяславич] Всеслава коло [города] Голотичська.

У ті ж часи прийшов волхв, спокушений бісом, бо, прийшовши до Києва, він говорив: «Явилися-мені п'ять богів, кажучи так: «Повідай людям, що на п'ятий рік потекти Дніпру назад, а землям переступати на інші місця, так що стати Грецькій землі на Руській землі, а Руській на Грецькій, і іншим землям переміститися». Невігласи ж його слухали, а віруючі насміхалися, говорячи йому: «Біс тобою грає на пагубу тобі». Що й сталося йому, бо одної ночі зник він безвісти.

Церква Михаїла на Видобичі. Сучасний вигляд.

Біси бо, підштовхнувши її, [людину], у зло вводять її. А потім, насміхаючись, вкинуть її в пропасть смертельну, научивши її говорити, як оце ми розкажемо [про] бісівське наущення і дійство.

Коли був ото якось нестаток у Ростовській землі, то встали два волхви із Ярославля, говорячи: «Ми знаємо, хто запаси держить». І пішли вони оба по Волзі, і де в погост приходили, тут і називали[442] ліпших жон, говорячи, що ці жито держать, а ці — мед, а ці — рибу, а ці — хутро. І приводили [люди] до них сестер своїх, і матерів, і жінок своїх, а вони, напустивши ману [і ніби] прорізавши за плечем, виймали або жито, або рибу, або вивірку. І вбивали вони многих жон, а майно їх забирали собі. І прийшли вони обидва на Білоозеро, і було з ними людей інших триста.

У той же час випала нагода прийти [сюди] од Святослава Яневі, сину Вишатиному, який збирав данину. І розказали йому білоозерці, що два чаклуни побили многих жон по Волзі і по Шексні і прийшли вже сюди. Янь же, вивідавши, чиї вони є смерди, і узнавши, що вони власного його князя, послав тоді [попа?] до тих [людей], що були коло них, і сказав їм: «Видайте волхвів тих обох сюди, бо вони смерди є мойого князя». Але вони цього не послухали.