Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

I це вiдчувається помiтно, навiть надто помiтно!

Серце б'ється рiзкими поштовхами, ледве справляючись з масою кровi, вiдкинутою прискоренням назад. Тiло вiдчувається, наче неймовiрно важка кам'яна брила... а прискорення все триває! Стрiлка покажчика швидкостi вже пiдходить до позначки "9,0", астроплан пронизує iоносферу... вiн поступово входить у найвищi, найрозрiдженi її шари... стрiлка наближається до позначки "10,0"... прекрасно!.. Тiльки б менше було перед очима цих набридливих фiолетових кiл, як вони заважають, дратують...

Думки Риндiна, уривчастi й безладнi, сумбурно виникали, переганяючи одна одну. Це було схоже на гарячковий стан, коли людина не може нi на чому зосередитися. Проте в такому станi мислення буває неясним, туманним, а думки Миколи Петровича, хоча й мелькали дуже швидко й безладно, але кожна з них зокрема лишалася чiткою й ясною. I цi думки весь час поверталися до головного, - до покажчика швидкостi, яка невпинно наростала i звiльнювала астроплан вiд могутньої сили земного тяжiння. Стрiлка покажчика повiльно посувається повз позначку "11,0"... тепер лишаються тiльки десятi частки кiлометра, тiльки сотнi метрiв... Чи не уповiльниться тут прискорення?.. Нi, стрiлка рухається все так само рiвно... Позначка "11,3" пройдена... Зараз... зараз... Ось вона, вирiшальна помiтка "11,5"! Є космiчна швидкiсть, її досягнуто!

I тiєї ж митi Риндiн вiдчув, як його тiло рвонулося вперед, затримуване тiльки широкими ременями, якими вiн був прикрiплений до крiсла. М'якi подушки нiби одразу стали бiльш пружними, наче в них звiльнилися несподiвано тугi пружини. Вони виштовхували тiло Риндiна з крiсла. Стрiлка покажчика швидкостi вже не рухалася далi праворуч. Вона завмерла на позначцi "11,5". Автоматичний устрiй працював бездоганно. Ракетнi двигуни вимкнулися. Зникла помiтна вiбрацiя, яка свiдчила досi про їх напружену працю. I все тiло звiльнилося вiд тягаря, який давив. Риндiн вiдчув, як легко й вiльно стало дихати. Вiн спробував спертися вигiднiше на ручку крiсла i вiдчув, що м'якi подушки вiдштовхнули його вгору.

Виходить, - уже невагомiсть? Тодi треба бути дуже обережним, з нею треба освоїтися... Адже ж можуть з'явитися дуже неприємнi вiдчуття, незважаючи на велике попереднє тренування, яке проходили учасники експедицiї, незважаючи на полегшуючу дiю вжитих ними перед стартом спецiальних препаратiв...

Микола Петрович повiльно й акуратно розстебнув замок широких ременiв, що прикрiпляли його до крiсла, i сперся на ручки. Цього руху було досить для того, щоб крiсло у вiдповiдь пiдступно вiдкинуло його вiд себе у повiтря. Вiн хотiв ухопитися за ручки i не встиг, його руки промахнулися в рiзкому русi. Крiсло раптом опинилося навiть не внизу, а десь збоку - i продовжувало вiддалятися вбiк i вгору. Каюта повiльно поверталась навколо Миколи Петровича, що висiв у повiтрi. Нi, виявляється, з усiм цим не так легко освоїтися!

Здавалося з цiлковитою очевиднiстю, що вiн, Риндiн, абсолютно не рухається, а нерухомо висить у в'язкому i в той же час пружному повiтрi. А каюта разом з усiм обладнанням все так само повiльно повертається навколо нього, загрозливо насуваючись в той же час однiєю стiною на Миколу Петровича. Пульт керування з крiслом, що стояло перед ним, був уже збоку i внизу. Потiм вiн разом з усiєю каютою поплив убiк.

- Нi, це просто-таки забавно! - вихопилося у Миколи Петровича.

Певна рiч, в усьому цьому не могло бути нiчого несподiваного нi для академiка Риндiна, нi для його супутникiв. Вони були пiдготовленi до явищ невагомостi. Але одне дiло - теоретичне уявлення, i зовсiм iнше - фiзичне вiдчуття. Риндiн чудово знав - теоретично! - як буде поводитися за умов невагомостi його тiло i якою своєрiдною буде поведiнка всiх речей в кораблi. Все було саме так, як передбачалося. Проте орiєнтуватися на практицi i керувати своїми рухами виявилося неймовiрно трудно. Кожен з них тягнув за собою несподiванi наслiдки. Складнiше за все було освоїтися з парадоксальним вiдчуттям "верху" i "низу".

"Верх" кожної митi був там, де перебувала в цю мить голова Миколи Петровича, а "низ" - там, де лишалися ноги. Позначалися земнi звички. I неможливо було примусити себе вiдчути власнi повороти i змiни пози. В усiх випадках здавалося, що тiло лишається нерухомим, а навколо обертаються i перемiщаються стiни каюти i її обладнання. Помах рукою направо - i вся каюта починала повертатися туди ж таки, а водночас на нього нiби навалювалася лiва стiна. Помах рукою в iнший бiк - i знову обертання каюти, але вже в зворотному напрямi...

"Гаразд, починаємо освоюватись!" - вирiшив Риндiн, посмiюючись з самого себе.

Вiн пiдтягнувся до найближчої стiни каюти (чи, вiрнiше, примусив, як здавалося, її повернутися i наблизитися до себе). Тут вiн мiцно схопився за одну з численних шкiряних петель, вроблених в нiй. Його тiло вiд рiзкого руху вдарилося об стiну, - i в цю хвилину академiк Риндiн по заслузi оцiнив передбачливiсть варшавських учених, конструкторiв внутрiшнього обладнання астроплана. Стiни й стеля каюти були оббитi м'яким, пружним матерiалом. Коли б не це, - на боцi Миколи Петровича виник би порядний синець вiд удару об стiну.

Тепер Микола Петрович, тримаючись за петлю, легко перевернувся в повiтрi i повиснув, як здавалося, пiд пультом. Мабуть, для стороннього спостерiгача це була дуже дивовижна поза, - чи то вiн повернувся догори ногами, чи то повиснув у неприродному станi уздовж бокової стiни каюти. Проте Риндiн не помiчав цього, йому було цiлком зручно, доки не псували справу рiзкi нерозрахованi рухи.

Вiн лежав у повiтрi цiлком вiльно, не роблячи нiяких рухiв i нi на що не опираючись. Лише однiєю рукою вiн тримався за шкiряну петлю в стiнi. Весь мiжпланетний корабель наче спинився в просторi, завмер у цiлковитому спокої, - анi найменшої вiбрацiї, вiдчуття абсолютної нерухомостi!

Микола Петрович уперше весело посмiхнувся; невагомiсть виявлялася страшенно цiкавою! А як там товаришi? Адже вони без команди, без його розпорядження, безумовно, навiть не рушили з мiсць. Ай, вiн зовсiм забув про них, негаразд!

Пульт керування все так само висiв над ним. Не випускаючи шкiряної петлi з лiвої руки, Риндiн потягнувся правою до пульта i включив гучномовний телефон. I зразу ж таки пульт хитнувся i поплив убiк, хоча звичайно насправдi вiдштовхнувся вiд нього сам Микола Петрович. Знову iлюзiя через невагомiсть!

Начальник експедицiї голосно промовив:

- Можна залишити гамаки, товаришi! Все гаразд. Ми - в мiжпланетному просторi!

Роздiл другий,

який обриває, на жаль, розповiдь про

полiт астроплана для того, щоб викласти

читачам змiст iсторичної доповiдi

академiка Риндiна в московському Палацi

Рад i ознайомити їх з причинами i метою

мiжпланетної подорожi радянських вчених

на Венеру.

Перед тим як продовжувати розповiдь, нам доводиться повернутися на кiлька днiв назад - до того iсторичного вечора, коли вiдбувалися знаменнi збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень, якi прикували до себе увагу всього людства.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});