Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

- Галю, як ви себе почуваєте? Добре тямите?

Значить, вiн думав, що й я також... що й я божеволiю, як Сокiл i Ван Лун! Це було неймовiрно образливо. Адже ж я сама щойно старалась вивести його з дивного стану. Але я стрималась, хоча сльози душили мене ще бiльше вiд незаслуженої образи. Я вiдповiла:

- Так, Миколо Петровичу. Я тiльки не розумiю, що у нас тут робиться.

Тодi вiн ще раз позирнув на прилади, на Ван Луна, який стояв у кутку каюти i щось бурмотiв про себе, на Сокола, що, як i ранiше, висiв у неприроднiй позi в повiтрi. Потiм Микола Петрович похитав головою, обвiв поглядом каюту, мов розшукуючи щось, - i рiшуче покликав мене:

- Ходiмо, Галю. Зараз не можна гаяти анi хвилини!

Ми спустились у склад крiзь люк у пiдлозi каюти. Микола Петрович вiдкрив там великий ящик, вийняв звiдти два довгi рулони з щiльного сiрого i тьмяного металу i сказав:

- Несiть до каюти. Мерщiй, мерщiй!

Узявши ще два рулони, вiн поспiшив слiдом за мною. Ван Лун i Сокiл не рухалися з мiсця. Вони нiчого не помiчали, нi на що не звертали уваги.

За вказiвкою Миколи Петровича я розгорнула один з рулонiв i вкрила широкою металевою смугою всю бокову стiну каюти. Сiрий метал був дуже м'яким i слухняним. Потiм поверх цього шару я поклала другий i третiй. Сiрий метал укрив усю стiну. Микола Петрович надiйно закрiпляв його. А потiм вiн розпорядився:

- Давайте сюди Сокола, Галю!

Немов дитину, ми перенесли безвiльне тiло Вадима Сергiйовича до вкритої металом стiни, поклали його там. Микола Петрович полегшено зiтхнув i покликав Ван Луна:

- Ван, iдiть сюди.

Ван Лун люто, роздратовано поглянув у наш бiк. Видно було, що вiн не хотiв iти. Але заперечувати Миколi Петровичу вiн не змiг. Повiльно, нiби через силу, вiн наблизився до нас.

- Сiдайте тут, поговоримо,- м'яко сказав Микола Петрович, беручи його за руку.

Ван Лун все так само неохоче сiв. Всi мовчали. Не говорив нiчого й Микола Петрович, мов чекаючи чогось. Так минула хвилина, друга... I ось Ван Лун провiв рукою по головi, струсонув нею, наче прокидаючись. Вiн здивовано подивився на Миколу Петровича:

- Що таке? Думаю, я немов п'яний! Важка голова... Майже в ту ж мить пролунав i голос Сокола:

- Нiсенiтниця яка, чого це в мене мокре обличчя? Що тут вiдбувалось? I свинець чомусь на стiнi, - додав вiн здивовано, оглянувши каюту.

- Друзi мої, нам усiм треба бути обачнiшими, - вiдповiв обом вiдразу Микола Петрович. - На щастя, цього разу обiйшлося без великого лиха. Але ще кiлька хвилин - i я не знаю, чим би все це скiнчилось. Ми поводились дуже нерозумно... хоча, проте, хто мiг передбачити подiбнi явища?..

- Але що ж трапилось? - повторив здивовано запитання Вадим Сергiйович.

Микола Петрович пригладив своє сиве волосся, i я помiтила, як тремтiли його тонкi пальцi. Потiм вiн повiльно заговорив:

- Наша каюта надто слабо захищена вiд космiчного промiння. Воно заливає нас своїм безперервним потоком. I, як це не сумно, впливає на нервову систему, гранично збуджує її. Я ще не уяснив собi всього цього. Але факти лишаються фактами, друзi мої! Пояснення прийдуть потiм. А зараз можна встановити тiльки ось що. Збудження позначилось найсильнiше на мiцному, дужому органiзмi Ван Луна i на нервовому, емоцiональному органiзмi Вадима. Тут дiють якiсь ще невiдомi нам закономiрностi. На Галi й менi збудження позначилось менше, хоча... хоча вiдчули й ми, правда, Галю?

Я мовчки кивнула головою. Менi було так хороше зараз, коли минулися всi цi жахи!

- На щастя, - вiв далi Микола Петрович, - менi спала на думку одна iдея. Ми з Галею посилили захист каюти, обклали стiну, з боку якої iде головний потiк космiчного промiння, потрiйним шаром електрично обробленого свинцю. Бачите, як вiн згодився. Свинцевi прокладки зменшують iнтенсивнiсть потоку космiчного промiння, дозволяють нам перебувати немов у тiнi - i це врятовує нас зараз, друзi!

Я глянула на Ван Луна i сказала:

- Парасолька вiд космiчного промiння, товаришу Ван Лун! Пам'ятаєте, ви жартували, що її треба винайти?

Ван Лун лише стурбовано похитав головою.

Кiлька хвилин ми знову мовчали. I тут менi спало на думку щось страшне. А що, коли б Микола Петрович не опанував себе тодi, коли вiн i сам починав уже марити? Якби вiн не встиг зрозумiти, в чому справа, i не згадав би про цей засiб захисту вiд жахливого космiчного промiння? Тодi ми всi поступово збожеволiли б... Ой, який кошмар!

Немов вiдповiдаючи на мої думки, Микола Петрович заговорив знову:

- Дуже прошу вас, друзi мої, якомога бiльше часу провадити пiд захистом свинцевого шару, в тiнi вiд космiчного промiння. I якщо хтось з вас помiтить у себе чи iншого найменшi ознаки збудження, - негайно ж таки йти сюди i сповiщати мене. Друзi мої, небезпека надто велика, щоб можна було не зважати на неї. А вас, Вадиме, прошу пильно вимiрити критичний порiг iнтенсивностi потоку. I, я гадаю, треба ще посилити захист...

...Того ж таки вечора ми використали майже весь запас листового свинцю в рулонах i вкрили стiну справа, звiдки йшов головний потiк космiчного промiння, ще кiлькома захисними шарами, знявши перед тим з цiєї стiни всi прилади.

I я добре зрозумiла: ми врятувалися лише тому, що цей потiк лине тiльки з одного боку! Астроплан летить немов у широкому потоцi космiчного промiння. Як добре, що Микола Петрович придумав свинцеву парасольку, пiд якою ми сховалися!..

Роздiл одинадцятий,

де Галя Рижко, продовжуючи свiй щоденник,

розповiдає про рiзнi припущення вчених

вiдносно Венери, а також про власнi

спостереження астронавтiв над цiєю

планетою; крiм того, читачi дiзнаються з

цього роздiлу про корисний винахiд,

самостiйно зроблений Галею.

Наступного дня Микола Петрович разом з Ван Луном склав ще одну карту нашого шляху в мiжпланетному просторi. На тiй картi було точно визначено становище астроплана щодо головного потоку космiчного промiння. I як ця карта допомагала нам потiм!

Адже з того часу, як обiрвався радiозв'язок з Землею, нам довелося всi обчислення маршруту робити самим i самим виправляти курс. Це доводилося робити по зiрках - i багато разiв перевiряти такi розрахунки.

I от виходить, що обчислення маршруту можна легше i значно простiше перевiряти за новим постiйним i незмiнним орiєнтиром - потоком космiчного випромiнювання. Тiльки менi здається, що ця зручнiсть не така вже надзвичайна, щоб через неї втрачати радiозв'язок з Землею i опинитись у небезпецi збожеволiти...

Микола Петрович говорить, що все це буде важливо для науки, оскiльки нiхто i нiде досi не передбачав такої можливостi, щоб космiчне промiння створювало фiзiологiчний чи психiчний вплив на живi органiзми... Ну, я, мабуть, непридатна, щоб бути справжнiм вченим, я з задоволенням обiйшлась би без усiєї цiєї iсторiї, яка вiдбулася на нашому кораблi. Менi щось не подобається, коли я виконую роль морської свинки чи кроля, над яким провадять всiлякi експерименти, бодай вони й були страшенно науковими i важливими!..

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});