Народные русские сказки. Том 1 - Александр Афанасьев

Ведьма принясла Иваньку дамов да и кажа сваей дацце'12 Алёнце: «Дачушечка мая! Вазьми сяго хлопчика, абмый да, вытапивши печь, укинь, и як ён зжарицца, пареж и пастав на стале, а я пайду да пазаву ку'мачек сваих; придем да и будем гулять». Иванька ета все чув. Ведьма пашла. Дачка' зраби, як казала матка, да, взятши лапату, што хлеб сажають, и кажа: «Ивашка, ляж на лапату, я тябе пакалышу13 ». Иванька лег, да паперёк; Алёнка хатела укинуть яго у печ, да, бача, што ён лег не так, кажа: «Сядь удовж14 !» Ён кажа: «Пакажи мне, я не знаю, як треба15 лечь». Алёнка здура да и лягла, а Ивашка бурхеть16 яе у печь! Во яна там и апреглась17 . Ивашка, выняв яе, зрабив так, як матка вялела зрабить з им, а сам пашов за горад, да и сев на явар, да и сядить. Ведьма, сабравши сваих ку'мак, пришла да и давай пить да гулять да тым мясам закусывать. Яна и не думала, штоб ета была Алёнина; яна думала, што дачка' пригатовила кушания да пашла гулять да падружак.

Паеда'вши харашенька таго мяса и правадивши ку'мачек сваих, ведьма пашла на тоя места, где стаяв явар, што сядев Иванька, да давай качацца да пригаваривать: «Пакачуся, павалюся, Иванькинага мяса наевшись!» А ён и кажа: «А трясцы18 — Алёнкинага!» Яна, як пабачила яго, дагадалась, пабегла дамов, взяла тапор, да, прибегши, давай рубать явар; тапор переламився. Во яна пабегла да каваля да и приказала зрабить два возы тапаров; ён зрабив. Яна привезла их туда да давай рубить явар; рубая да рубая, а тапары все ламаюцца, бо явар быв грубый; аднак явар начав шатацца на корне и як19 не упаде. Глядить Иванька, аж лятить ста'да гусей; во ён и начав прасить их:

Гуси, гуси, лебедята!Вазьмить мяне на крылята,Панесить мяне к аццу, к матке;Будя вам ести и питиИ харашо хадити!

Во тые гуси и гаворют: «Нехай20 тябе другии во'зьмут!» Лятять другии, ён начав прасить; яны сказали, штоб яго третьи взяли. Лятять и третьи; тые сказали, што яго гусак узяв, што лятить адзаду21 . Лятить той гусак, ён начав прасить; той гусак ухватив и панес яго. Явар упав, а ведьма ад злосци, што не папала в сваи руки Иваньку, стала рвацца, метацца, плакать, да асталась с та'ким. А гусак панес Иваньку в тоя сяло, где радитили; принесши, сев з им на крышу. Во Иванька и став прислухацца у комен22 , што у хати делаецца. В ета время Ивашкины радитили абедали и плакали по ём; во ён и кажа: «Не плачьте, батюшка и матушка! Я тут». Яны, пачувши голас яго, выбягли на двор, зняли с крыши и вельми были рады, што нашли сына свайго. Ён разказав им все, што было. Гусака таго яны стали харашо кармить и паить; стали жить да паживать да добры мысли мать. Ти мала, ти багата паживши, радитили Иванькины памерли, а он и тяперь живе да хлеб жуе, рыбку ловя да добрых людей кормя; и гусак тей з ним. Я сам у Ивашки — надовесь23 ён свадьбу гуляв — а на той свадьбе скакав, мед-вино пив, в роте не было, а па бараде тякло.

* * *

Як був собі дід да баба, а у їх мале'нький синок Івашко. Довго просив Івашко батька, щоб він зробив йому човничок да пустив плавать по озеру; да все Івашко був малий, його боялись пустить одного. А як Івашко підріс, уже минув йому десятий год, тоді батько зробив човничок, а мати пішла з Івашком до озера, опустила його на воду і обіщалась навідувать всякий тиждень24 . Бувало, як наступить п’ятінка25 , мати прийде к берегу і заспіває: «Івашечку, Івашечку! Приплинь, приплинь до бережка; бо я тобі принесла їсти-пити і сороченьку біле'нькую». Івашко скаже човничку: «Пливи, пливи, човничку, до бережка; це моя мати!» Човничок припливе, мати дасть синку їсти-пити, надіне на його біле'ньку сорочку і оп’ять одпустить човничок в воду.

Так вона навіщала Івашка, а відьма усе чула, ховавшись у кустах біля того міста, куди припливав човничок. Відьма хотіла з’їсти Івашка, і на другу п’ятницю прийшла раньше матери Івашкиної і заспівала: «Івашечку, Івашечку! Приплинь, приплинь до бережка; бо я тобі принесла їсти-пити і сороченьку біле'нькую». Да заспівала грубим голосом, так що Івашко узнав не материнський голос і каже човничку: «Пливи, пливи од бережка, бо це прийшла не моя мати». Човничок одплив. Тоді відьма побігла до коваля і просить його: «Ковалю, ковалю! Зроби мені такий голос, як у Івашкиної матери». Коваль зробив їй такий голос, і вона на другу п’ятницю оп’ять пішла раненько до бережка і заспівала тоне'ньким голоском: «Івашечку, Івашечку! Приплинь, приплинь до бережка; бо я тобі принесла їсти-пити і сороченьку біле'нькую».

Івашко не узнав уже, що це була не його мати, і сказав човничку, щоб він приплив до бережка. Відьма схапала його і потащила до себе, приказала Марусі, дочці, зжарить Івашка, а сама побігла скликать гостей. Маруся узяла лопату, що в пічку хліб сажають, і каже: «Сядь, Івашку, на лопату». Івашко сів, да не так, як вона хоче. Маруся толкує, як треба сісти, а він усе як будто не понімає і просить Марусю: «Сядь сама, — каже, — покажи мені». Маруся сіла, а він її в пічку, — вона і зжарилась. Сам вибіг із хати, взліз на дерево да й сидить.

Прийшла відьма з гостями, стукає в двері і кричить: «Марусю, Марусю! Одчини двері». А Маруся не чує. «Видно, суча дочка пішла на досвітки26 — гулять з дівчатами да з парубками, ілі до подруг пішла — косу у ленти заплітать». Стукала-стукала і у двері і у окна да й виладила27 окно, пролізла в хату, одчинила двері і ввела гостей. Дивиться — в печі жарена Маруся, подала на стол гостям і просить їсти. От і гості і сама відьма, наївшись того м’ясця, вийшли із хати на траву покататься, легли і кричать: «Покатимся, повалимся, Івашкиного м’ясця наївшись!» А Івашко з дерева: «Покатитесь, повалитесь, Марусиного м’ясця наївшись!» Відьма чує голос, да не бачить — відкіль він? Оп’ять: «Покатимся, повалимся, Івашкиного м’ясця наївшись!» А Івашко: «Покатитесь, повалитесь, Марусиного м’ясця наївшись!»

Відьма побачила Івашка і давай гризти дерево під Івашком; гризла-гризла, переламала усі зуби і побігла к ковалю, щоб він зробив їй железні зуби; прийшла назад і оп’ять начала гризти. Догризла до середини; в то врем’я гуси летять. Івашко заголосив: «Гуси мої, гусенята, візьміть мене на крилята, однесіть мене до батеньки; у його єсть много добра, єсть що їсти і пити». А гуси йому: «Нехай тебе задні візьмуть!» Прилетілі і ті; він і їх просить, но і вони сказали: «Нехай тебе візьмуть ті, що сзади летять». Прилетіли і задні, взяли Івашка і однесли к батькові і матері, посадили на кришу хати, а самі тут же сіли. Тоді баба напекла пирогов і ділить: «Цей тобі, діду, цей мені!» А Івашко з криши: «А мені?» Баба дивиться, дивиться — нічого не бачить. Оп’ять: «Цей тобі, діду, а цей мені!» А Івашко з криши: «А мені?» Вийшла баба із хати, глядь — а Івашко сидить на криші; вот його зараз зняли з криши, а гусей накормили овсом, пшеницею, напоїли і пустили летіть дальше. Івашко остався дома і тепер живе, хліб жує і добром гусей вспоминає.

* * *

В некоторой деревне жил старик со старухой; детей у них не было. Однажды старик поехал в лес за дровами; это было зимою. Старик нарубил дров, сколько нужно было, да срубил еще лутошку. Приехал домой, дрова на дворе оставил, а лутошку в избу принес и положил в подпечек. На третий день что-то в подпечке зашумело, а потом кричит: «Тятя! Мама! Выньте меня». Старик со старухой испугались; да слышат и в другой раз тот же голос: «Тятя! Мама! Выньте меня»; старик поглядел в подпечек и увидел там небольшого мальчика. Вынул его оттуда, показал старухе, и назвали его Лутонькою, стали его и кормить и поить.

Пришло лето, стал мальчик промышлять рыбною ловлею и тем промыслом кормил старика со старухою. Старуха, бывало, придет к нему на ловлю и кричит28 его: «Лутонь, Лутонь, Лутонюшка! Пригрянь, пригрянь ко бережку, а я тебе дам пирожка с начинкою». Лутоня как заслышит голос матери — и подъезжает в берегу; от матери берет кусок пирога, а ей дает рыбу. Однажды подглядела это ягая-баба, пришла к тому месту и начала его манить к себе такими же словами, как и мать кликала; Лутонюшка услыхал толстый голос ягой-бабы и сказал ей в ответ: «Нет, не матушкин голос: очень толст! Поди, язык поточи!» С тем ягая-баба и отправилась. После того приходит туда же старуха, его мать названая, и начала манить: «Лутонь, Лутонь, Лутонюшка! Пригрянь, пригрянь ко бережку, а я тебе дам пирожка с начинкою». Лутонька услыхал материн голос, подъехал к берегу, взял у нее пирог, а ей рыбу отдал.

Старуха ушла, а ягая-баба выточила свой язык на точиле и немного погодя прибежала на берег и стала манить Лутонюшку. Лутонька не узнал ее голоса, подумал, что мать его зовет, подъехал к берегу; ягая-баба схватила его и утащила в свою избу. У ягой-бабы было три дочери. Она приказала большей дочери истопить избу жарко-жарко, Лутоньку ожарить, а сама ушла в поле гулять. Бо'льшая дочь истопила избу, привела Лутоньку и велела ему садиться на лопату. Лутонька был не плох, начал отговариваться, что не знает, не ведает, как сесть на лопату: «Покажи, — просит, — как надо садиться?» Дочка ягой-бабы села на лопату, а Лутонька взял лопату за черен29 и сунул ее в печь, а сам залез на полдовку. Приходит ягая-баба и спрашивает Лутоньку; дочери вынули из печи свою сестру и подали матери: она ее и скушала. Вышла на двор и говорит: «Покатаюсь, поваляюсь на Лутонькиных косточках!» А Лутонька сидит на полдовке30 да себе говорит: «Покатайся, поваляйся на дочерних косточках!»