Відьма - Олде Хьовелт Томас

Метт знизав плечима.

— Цей вимпел — з відбіркових змагань, коли я тільки-но повернувся після тієї травми, пам’ятаєш? Нуала тоді ще була здорова, і я прийшов чотирнадцятим. А потім були літні канікули, а після того я пішов до старших класів, і справи значно покращилися. — Він завагався і зрештою додав: — Та й, крім того, якщо жертвуєш щось для тебе не важливе, яка різниця?

Стів здивовано поглянув на нього. Йому було цікаво, що підштовхнуло Метта до цього раптового, нерозумного, забобонного вчинку. Очевидно, для нього вимпел був символом невдачі, що сталася півтора року тому. Спалюючи його, він хотів символічно закрити той етап і відвести від себе подібні невдачі у майбутньому. Стів усе зрозумів і, власне кажучи, він не мав би дивуватися тому, що подібний забобон виник і в його сім’ї, з огляду на те, де вони жили. Просто раніше він цього не помічав.

— Так є різниця чи немає? — врешті-решт запитав він.

— А тобі яка до того справа? — сказав Метт, чим іще раз здивував Стіва.

«Жодної, — подумав Стів. — Жодної, оскільки то твоя справа. Люди знаходять надію, втіху або впевненість у тому, що хрестяться чи то уникають проходження під сходами, так само як ти знаходиш надію і впевненість у тому, що жертвуєш відьмі вимпел. Магія існує в головах тих, хто вірить у неї, а не в її справжньому впливі на дійсність. Це, здається, розуміє навіть мій тринадцятирічний син, якому доводиться сприймати той факт, що дійсність у Блек-Спрінзі робить трохи інші закрути, ніж деінде. І хто може бути впевнений, що знає, що твориться у головах у його власних дітей?»

Спалення Очеретяної Жінки почалося о шостій. Прилавки довкола були звільнені від товарів і розібрані за наказом пожежників, а «Пойнт-ту-Пойнт» згорнув свій навіс. Довкруж Очеретяної Жінки широким колом спорудили паркан, який численними рядами обступив народ, юрмлячись довколишніми вулицями. Натовп глядачів, що прибули поглянути на видовище, сягав принаймні п’ятдесяти ярдів в усі боки від паркана. Стів і Метт знайшли непогане місце на Діп-Голлоу-роуд. Джоселін прислала смс про те, що вона стоїть трохи віддалік. Вона пішла на ярмарок з Мері Вандермеєр, але Стів не знайшов їх у натовпі. Про те, де міг бути Тайлер, він навіть не уявляв.

Натовп затих — настала хвилина тиші й молитви. Потому вперед виступив кат, який тримав над головою шкіряний ковпак, а з нього вертикально стирчав палаючий смолоскип. Він грізно загарчав — «десять балів за акторську гру», — подумав Стів, — і підпалив облиту бензином гору приношень біля підніжжя Очеретяної Жінки. Кілька секунд полум’я лише лизало очеретини, але згодом хутко піднялося вгору. Благоговійне зітхання прокотилося юрбою. Водночас скрипалі ушкварили запальну мелодію, і група танцюристів, тримаючись за паркан, затупцювала у народному танці навколо палаючої відьми, ніби купка друїдів.

Вона палала вісім хвилин. Коли вогнище досягло піку, язики полум’я піднялися вище дахів довколишніх будинків, ніби пальці, що намагалися їх ухопити. А потім Очеретяна Жінка похилилася назад, здійнявши обличчя до неба, ніби в останньому безбожному заклятті, й упала. Іскри кружляли у холодному присмерку жовтневого вечора. На той час, коли пожежники нарешті наказали натовпу відступити, щоб дати купі чорного попелу вигоріти дотла, одяг людей вже просяк димом.

Увімкнулася система гучномовного зв’язку. Стів упізнав голос Люсі Еверетт, кадрової співробітниці Відьмоконтролю й голови комісії з відзначання Дня всіх святих: «Пані й панове, хлопці та дівчата, оцим фантастичним дійством ми завершуємо наше чудове свято! Щоб полегшити прибирання, бари і ресторани навколо майдану буде зачинено. Співробітники протипожежної служби покажуть вам, як повернутися до паркінгу на шосе 293. Там на вас чекатимуть ваші автобуси. Бажаю вам щасливої дороги додому, пречудового Геловіну, і чекаємо на вас наступного року!»

Із прихованою усмішкою Стів спостерігав за тим, як натовп Чужинців почав поволі розходитися. На них чекав вечір випрохування цукерок та геловінські вечірки у Гайленд-Фолзі, Гайленд-Мілзі та Форт-Монтґомері. Від’їзд гостей здавався спонтанним, але Стів розпізнав у ньому прихований від стороннього ока порядок. Але ж який привід вигадали для того, щоб протипожежна служба зачинила міські бари і ресторани о шостій тридцять найприбутковішого вечора року!.. Можна було так прямо й сказати: «Сідайте до своїх автобусів і забирайтеся до біса, інакше ми на вас спустимо усіх собак». Але ж Люсі вміло грала роль надміру старанної працівниці місцевого клубу, отже, ні в кого не виникло сумнівів в її щирості, і натовп організовано зрушив з місця згідно з інструкціями. Стів знав, що Відьмоконтроль ретельно і до найменших дрібниць проробив координацію проводів гостей. Камери спостереження працювали понаднормово, нічому не можна було давати йти самопасом. Ринок зачинився, центр міста знелюднів. Десь о восьмій проженуть останніх промерзлих до кісток підлітків, які ще цілуватимуться у хащах, а вже о дев’ятій Блек-Спрінг знову належатиме його жителям.

І ніякого випрохування цукерок у геловінську ніч тут не буде.

По дорозі додому Стів і Метт зустрілися з Джоселін, а також Пітом і Мері Вандермеєрами. Удома вони застали Тайлера, Лоуренса й Бурака, і саме від них Стів уперше почув, що сталося щось серйозне. Тайлер уголос прочитав повідомлення від Джейдона Холста: «Артур Рот мертвий, як колода. Боже мій, оця вся кров, бісове жахіття!» У Тайлері прокинувся журналіст, який вхопився за цю інформацію, і хлопця понесло: «Це значить, що він його бачив, правда? Він з того часу не відповідає, але, можливо, його повідомлення перехоплює Відьмоконтроль…» Стів з Пітом переглянулися, але поки що утрималися від висунення різних ідей. Вони слідкували за «ВІДЬМАппом», чекаючи новин, а ще Стів сходив вигуляти Флетчера.

О дев’ятій двадцять Відьмоконтроль дав, нарешті, дозвіл, і всі вони разом всілися у дві машини і відбули до будівлі муніципалітету на відкриті збори ради, якими традиційно завершувалося святкування Геловіну. Вдома, попри енергійні протести, лишився тільки Метт, адже на збори не допускалися особи, яким не виповнилося шістнадцять.

Чутки нестримно котилися повільною чергою, де стояли сім чи вісім сотень жителів міста, чекаючи на перевірку документів. Стів привітався з кількома друзями, потиснув їм руки і лише знизав плечима у відповідь на запитання. З подивом він помітив Берта і Беммі Делароса, які ховалися під довгими темно-сірими пальтами, тримаючи одне одного під руки.

— Як справи? — спитав він.

— Тримаємось, — відповів Берт. — Ми були на святкуванні. Мушу сказати, незабутнє видовище. Отже, ми подумали, що, можливо, таки сприймемо увесь цей блекспрінзький досвід.

Стів усміхнувся і нахилився до них ближче.

— Усе беріть на пильне око, — сказав він стиха. То була найщиріша порада з тих, які прийшли йому на думку. — Сьогодні ввечері може бути досить спекотно, але занадто не переймайтесь цим. Вони знають, що ви — новачки, і це гратиме проти вас із самого початку.

Стів, Джоселін і Тайлер знайшли вільні місця у шостому ряду від сцени, зліва від проходу посередині. Піт і Мері сіли за ними, а подружжя Делароса — ще на ряд далі й трохи ліворуч. Стів помітив, що замість плаката з рекламою місцевого бізнесу, який зазвичай висів відразу за трибуною, був напис: «ДОВІРЯЙМО БОГОВІ Й ОДНЕ ОДНОМУ». Він був вражений цим свавільним цинізмом і раптом пригадав свою суперечку з Тайлером. «Зробити камінг-аут? — подумав він. — Хіба якщо тільки Великдень і Геловін припадуть на один і той самий день восени, а Колтон Метерс жваво станцює щось із «Вальпургієвої ночі»».

Була майже десята, коли приглушене гудіння стихло і мер підійшов до мікрофона. Він запросив членів ради зайняти місця у президії. Членів ради було лише шестеро, адже Гризельда Холст не змогла прийти через хворобу. Стів спробував обмінятися поглядами з Пітом, але його сусід глузливо дивився на сцену, де мер допомагав Колтону Метерсу зайняти місце за трибуною і де всівся також Роберт Грім. Одного разу Піт зізнався Стіву, коли вони обидва сиділи на веранді будинку соціолога, що, на його скромну думку, адміністративний порядок у Блек-Спрінзі був найбільшим фарсом від часу, коли суд Понтія Пілата засудив Ісуса Христа.