Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Насправдi ця долина не так поросла лiсом, як йому здалося ввечерi. Тут i там стирчали згорбленi гiллястi дуби, а помiж ними росли кущi, блищало камiння. I тут, серед кущiв, як привиди, з'явились два чоловiки. Вони нiби з-пiд землi вискочили. Це було так цiкаво й див"о, що було схоже на казку. Але Радан був певний, що це не казка, бо чоловiки розмовляли й рухались, як живi люди; навiть бiльше того, один з них, вищий, спiткнувся i впав, а другий засмiявся i, як це буває мiж людьми в таких випадках, не подав йому руки, щоб допомогти. Радан не мiг бачити їх облич, бо вони весь час стояли спиною до урвища. Потiм незнайомцi пройшли ще крокiв десять i сiли за великим валуном, з-за якого були виднi тiльки їх голови в кашкетах. За кiлька хвилин над ними здiйнялась тонка цiвочка диму, - отже, один з них курив. Привиди не курять - таким чином, Радан ще раз переконався в реальностi того, що бачив перед собою.
Минуло близько чвертi години. Чоловiки пiдвелись. Вищий пiшов праворуч, нижчий, що був у чоботях, - лiворуч. Лiс одразу наче поглинув їх, i вони зникли без слiду.
Небо знову затяглося хмарами; стало темно i страшно. Радан лiг на теплу золу, але до свiтанку не мiг заснути, усе думав: "Хто цi двоє? Чого шукають тут у лiсовiй глушинi i як це вони так зненацька з'явилися з-пiд землi, наче воскреслi мерцi?.."
Почало розвиднятись. Радан встав i спустився в долину похилим укосом, порослим лiсом. Вiн попрямував просто до великого валуна, звiдки хотiв визначити напрямок до стрiмкого схилу горба, на якому ми розташувались. Цей валун був зеленуватий, темнiший бiля пiднiжжя i свiтлiший угорi. Тут було ще багато каменiв iнших, дрiбнiших, покритих блискiтками слюди, й уламки простого гранiту. Навколо вiн не помiтив нiчого особливого. У Радана була звичка не пропускати повз увагу жодної дрiбницi, i тому, углядiвши в травi золотистий мундштук - недопалок цигарки, вiн нахилився й пiдняв його. Цигарка була дорога. Радан не викинув недокурок, а, загорнувши його в папiрець, сховав у кишеню.
Потiм пiшов берегом мiж папороттю, дикою ожиною й посохлою, високою по кiсточки, травою. Вiн озирався на всi боки, приглядався, намагаючись будь-що знайти таємниче мiсце, звiдки вночi зненацька вискочили двоє чоловiкiв. Нiчого не було помiтно i в чагарниках. Радан тричi повертався, проходив то лiворуч, то праворуч. Бiля самого пiднiжжя горба вiн посковзнувся, кудись покотився i ще . не встиг збагнути, що сталось, як беркицьнувся в якусь яму, прикриту гiллям зламаного бука. Цi гiлки були висохлi, почорнiлi, але бiля ями з кореневища виросли два маленьких густих деревця, i тому її майже неможливо було помiтити.
Глибина ями була бiльша за людський зрiст, а дно було вкрите шаром гнилого листя завтовшки щонайменше пiвметра.
Опам'ятавшись, Радан роздивився навколо i помiтив, що напроти нього темнiє круглий отвiр метра пiвтора в дiаметрi, - двоє чоловiк могли б вiльно пройти через нього. Вiн проповз крiзь цю дiрку, боязко глянув i зупинився, приголомшений: перед ним простяглась галерея, широка й рiвна, як коридор, їй не було видно кiнця, - вiн губився десь вдалинi - у печерних сутiнках i темрявi.
Звiдки взялась ця печера? Уявiть собi - просто у нас пiд ногами! Ми розташувались на її покрiвлi. Спуск по стрiмкому схилу вiв у яму крiзь вiти зламаного бука.
Встановивши, звiдки i як з'явились учорашнi нiчнi гостi, Радан задоволено потер руки i повернувся до нас.
- А ви все спите, спите! - добродушно засмiявся вiн i почав розповiдати свої пригоди.
Теменужка дивилась на нього широко розкритими, здивованими очима.
- Це схоже на сон, - сказала вона. - Може справдi всi оцi страхiття тобi приснились?
Не знаю чому, але й менi хотiлось, щоб розповiдь Радана дiйсно виявилась казковим сном. Оскiльки вiн був романтиком, то йому могли наснитись рiзнi нiсенiтницi.
- Подiляю думку Теменужки, - промовив я.
- Ви краще зробите, якщо пiдете зi мною прогулятись у печеру, вiдповiв Радан. - Хочете?
- Гаразд, - сказав я. - Печери є всюди. Можливо, й пiд нами теж. В цьому нема нiчого особливого. Але оця твоя iсторiя з двома невiдомими... Ти, певно, її вигадав, щоб здаватися цiкавiшим. Признайся!
Радан засунув руку в кишеню, витяг папiрця i розгорнув його просто перед носом у мене.
- А це що? - запитав вiн.
Я побачив недокурок з золотим мундштуком, формою вiн нагадував шматок товстого черв'яка.
Я був обеззброєний. Заперечувати було неможливо - цей недокурок з золотим мундштуком доводив справедливiсть Раданових припущень.
- Знаєте, що? - пожвавiшала Теменужка. - Давайте пiдемо в печеру! Там, мабуть, є сталактити. А я бачила їх тiльки на малюнку в пiдручнику з географiї.
- Нi, - сказав я. - Сталактити - звичайнiсiнькi речi. Кальцiй-карбонат. Замiсть збирання кальцiю-карбонату я пропоную пiти по слiдах двох бандитiв. Ми повиннi знайти їх сховище - це наш обов'язок.
Радан якийсь час дивився на мене, потiм зухвало розсмiявся.
- Чого ти смiєшся? - насупився я.
- Зараз скажу, - вiн подав Теменужцi скибку хлiба з куском сиру зверху i таку ж порцiю дав i менi. - Скажу, - повторив вiн, зав'язуючи ранець. По-перше, ти не з тих, хто переслiдує бандитiв. Ця робота тобi не пiд силу. Ти мила книжна душенька i надто тендiтний для такого небезпечного полювання.
Вiн сказав саме так: "мила книжна душенька". I бiльше того - надто слабкий для такого небезпечного полювання. Я не знав точного значення слова "тендiтний", але iнстинктивно вiдчув, що цей епiтет не личить чоловiковi. Ясно, що менi треба було тут же розсердитись, схопити ранець i пiти, навiть не попрощавшись з цим зухвальцем, моїм однокласником i товаришем. Ми з ним, як я вам уже казав, сидiли за однiєю партою. Але я знав, що в нього романтична душа, а такi люди не можуть вiдповiдати за свої слова. Тому не схопив рюкзак i не пiшов. Тiльки зробив вигляд, що ображений. I нiчого бiльше.
- По-друге, - вiв далi Радан, - погода суха, i нiяких слiдiв на землi не лишається. По-третє, - хiба ти впевнений, що вони бандити? А може, вони шукачi скарбiв? Або мисливцi?
- Краще все-таки пiти в печеру за сталактитами, - сказала Теменужка i, лукаво глянувши на мене, додала: - Нiчого, що вони з кальцiю-карбонату. Я знаю, що вони красивi.
- Слухайте, дiти, - втрутився Радан. - Зараз ми не будемо переливати з пустого в порожнє, не пiдемо по сталактити. Я залiзу он на те дерево бачите? Найвище. Спершу розберусь, де ми, а потiм пропоную зробити так. По-перше, треба пiти в село Цвят. По-друге, - повiдомити в мiлiцiю про цих двох. Теменужка з нами може не ходити. Якщо знайдемо сталактити, я їй цiлий кошик наламаю.
Те, що вiн вiдмовився вiд товариства Теменужки i вiддав перевагу менi, загоїло тяжку образу, повернуло менi хороший настрiй, i я посмiхнувся спокiйною посмiшкою мудреця.
- Ти повинна бути розсудливою, Теменужко, - порадив я. - Ходити по темних нерозвiданих печерах не дуже личить такiй дiвчинi, як ти. Це чоловiча робота.
Вона тiльки зиркнула на мене, i я побачив, як у її зiницях блиснули вогники. Може, то були глузливi вогники, - хто знає? I сказала:
- Поки ти доповзеш, я долечу, зрозумiв?
Я зрозумiв, що цi слова стосуються мене i за ними приховується якийсь глибокий змiст, але не став їх тлумачити, дiвчата люблять говорити зайве.
- Ти без мене туди не пiдеш, - сказала вона Радану. - Ти менi повинен пообiцяти. Адже ж збирався йти в геологiчну бригаду?
- Ага! - мугикнув Радан.
- йди куди хочеш, але туди без мене не пiдеш!
Хоч це й звучало як наказ, але iнтонацiя була така, наче нiжне сердечне прохання. I, повiрте, менi стало шкода, що цей наказ стосується Радана, а не мене. Такий наказ я з дорогою душею виконав би!
- Що робитиму, то моє дiло! - знизав плечима Радан.
Справдi, який непоправний романтик!
I так трапилось, що ми були за три кiлометри вiд села Цвят. Якби напроти не було гори, ми ще вночi побачили б мерехтливi вогники крайнiх хат.
- От бачте, - хвалився я. - Моя iнтуїцiя мене нiколи не зраджує. Я маю безпомилкове чуття, коли десь подорожую. Може, провести вас через весь лiс iз зав'язаними очима?
Теменужка пирхнула. У цю мить дятел постукав дзьобом по дереву, i саме через це, мабуть, вона засмiялась, бо дивилась на нього, а не на мене.
Одна деталь: трохи лiвiше вiд нашого горба ми запримiтили невеличке джерело. Вода в ньому була така чиста i прозора, що ми не могли стриматись пили, мало не захлинулись.
Згадуючи тi часи, я думаю: куди подiлись молодi радостi! Тепер пiдеш на екскурсiю, вип'єш гiрської джерельної води, а такої радостi, як колись, немає... Невже пiдземнi джерела стали гiршими?
За пiвтори години ми добрались до села Цвят. Теменужка пiшла до своєї тiтки, а ми з Раданом - прямо в сiльраду.
В сiльрадi знайшли тiльки одного чоловiка, та й той, як видно, тiльки прокинувся, бо довго дивився на нас i розглядав блукаючими пустими очима.
- Шукаю начальника вiддiлення, - пояснив Радан.
- Шукай його в селi Рашковiм, у тестя, - вiдповiв, позiхаючи, заспаний чоловiк. - У тестя, - повторив вiн i додав: - У вiдпустцi чоловiк. Для чого вiн вам потрiбний?
- А ви хто такий? - спитав Радан.
- Тошо, але i його нема.
- История малой россии - 2 - Николай Маркевич - История
- «Дирежаблестрой» на Долгопрудной: 1934-й, один год из жизни - Алексей Белокрыс - История
- Двуглавый российский орел на Балканах. 1683–1914 - Владилен Николаевич Виноградов - История
- С.М. КИРOB Избранные статьи и речи 1916 - 1934 - Д. Чугаева и Л. Петерсон. - История
- Акуляча клiтка (Останнiй дюйм - 2) (на украинском языке) - Джеймс Олдридж - История
- Постукай у моє вiкно (на украинском языке) - Анатолий Костецкий - История
- Новейшая история еврейского народа. Том 3 - Семен Маркович Дубнов - История
- Первая схватка за Львов. Галицийское сражение 1914 года - Александр Белой - История
- Весна 43-го (01.04.1943 – 31.05.1943) - Владимир Побочный - История
- Деловая элита России 1914 г. - А. Боханов - История