Реальна загроза - Олег Авраменко

Сама ж Елі щиро була переконана, що щасливим поворотом своєї долі завдячує винятково мені, і почувалася в боргу переді мною. Втім, переспати більше не пропонувала — протверезівши, таки зрозуміла, що то була кепська ідея. Зате щоночі (або вранці, коли у нас була нічна зміна) до мене приходила Ліна, добренько розігріта в Еліному ліжку, а я, кохаючись із нею, уявляв на її місці Елі.

Вірніше, так було лише попервах. Минали дні, тижні, і я не зчувся як перестав сприймати Ліну крізь призму своїх почуттів до Елі. І хоча ці почуття нітрохи не змінились, я дедалі частіше ловив себе на тому, що думаю про Ліну не просто як про коханку, а як про кохану дівчину. Та й Ліна зізнавалась мені, що я дуже дорогий їй. Разом з тим ми обоє любили Елі — і тут, з очевидних причин, Ліна мала переді мною істотну перевагу…

Якось пізно ввечері, коли Елі й Ліна вже пішли до себе, а я ще трохи затримався в офіцерській кают-компанії, Топалова, вибравши момент, щоб поблизу нікого не було, сказала мені:

— Знаєш, Алексе, у нас на кораблі не заведено порпатися в чужій білизні. Та все ж про вас з Елі й Ліною потихеньку пліткують. Надто вже дивна ви трійця.

— Ну то й що? — запитав я, червоніючи.

Яна подивилась на мене довгим поглядом.

— Іноді я питаю сама себе, — повільно промовила вона, — чому так переймаюся твоєю долею? Чому беру близько до серця все пов’язане з тобою? Навряд чи це материнський інстинкт, швидше сестринський — якщо він є, такий інстинкт. Я зростала сама, без братів і сестер, а мені завжди хотілося мати когось рідного й близького. Особливо брата. А ти… ти з першого ж дня припав мені до душі. Ти саме такий, яким би я хотіла бачити свого брата.

Що я міг сказати їй? Що вона ідеально відповідає моїм уявленням про старшу сестру? Так, це була б правда — але надто банальна правда.

— Дякую, Яно, — відповів я. — Мені дуже приємно це чути.

— Проте, — підхопила вона, вирішивши, що вгадала подальший хід моїх думок, — ти категорично проти, щоб я втручалась у твої особисті справи. І ти, звісно, маєш рацію. Але я нічого не можу вдіяти з собою, мене так і пориває втрутитись, чимось допомогти тобі. Час від часу я помічаю за собою, що перебираю в думках своїх подруг та знайомих, приміряю їх до тебе й намагаюся вирішити, котра з них могла б зробити тебе щасливим.

— Я й так щасливий, — відповів я. — Адже щастя буває різне. У мене воно от таке. Дивне.

Топалова зітхнула:

— Що ж, кожному своє.

Відразу після цієї розмови я подався до себе і майже годину пролежав без сну в ліжку, аж поки від Елі прийшла Ліна. Скинувши халатик, вона швиденько шаснула під ковдру і ніжно пригорнулася до мене. Обіймаючи й цілуючи її, я думав, чи справді почуваюся щасливим. Мабуть що так. Але на свій, особливий манір.

7

На вісімдесят сьомий день подорожі, коли до мети залишалося менш ніж п’ятдесят світлових років, на нашому шляху виникла обширна вакуумна аномалія. Це була далеко не перша аномальна ділянка простору, що зустрілася нам протягом цього рейсу, але за своєю силою вона відрізнялася від раніше пройдених, як відрізняється ураган від помірного бризу. Вона належала до категорії найнебезпечніших і найскладніших для проходження реліктових аномалій, які, за сучасними уявленнями, утворилися ще на ранньому етапі еволюції Галактики. Прикметною особливістю реліктових аномалій була їхня майже ідеальна сферична форма і безперервне зростання напруженості вакууму від периферії до центру. Якщо звичайні аномалії складалися з невпорядкованого скупчення безлічі дрібних (за космічними мірками, звичайно) вакуумних вихорів, то реліктова являла собою один велетенський вихор.

Корабель ввійшов у аномальну зону під час чергування Третьої групи, потім ми прийняли від них вахту і всі вісім годин продиралися крізь шаленіючий інсайд. І коли на початку нашої зміни ступінь збудження енергетичних рівнів вакууму складала близько п’яти балів, то наприкінці штормовий показник уже досяг позначки 9,2 за п’ятнадцятибальною шкалою. За цей час ми пройшли лише три з половиною світлові роки — вдвічі менше за звичайну норму, а швидкість корабля впала до 3700 вузлів проти крейсерських 8200. Якби корабель був обладнаний не двома, а трьома парами вакуумних емітерів, він міг би йти значно швидше, та й тримався б стійкіше. На жаль, емітери — найдорожча частина зоряних кораблів, а в умовах спокійного вакууму зайва третя пара не додавала суднам класу „Маріани“ ні швидкості, ні стійкості. Будувати ж кораблі з розрахунком на такі от рідкісні реліктові аномалії економічно невигідно — куди дешевше просто обходити їх. Безумовно, ми так би і вчинили — якби мета нашої подорожі не лежала в цій самій аномальній зоні.

Коли нам на зміну прибули наші колеги з Другої групи, з капітанської рубки вийшли Томасон, Павлов і головний інженер Роско — останні півгодини вони проводили там нараду.

Замість розпорядження про зміну вахти, шкіпер наказав розпочати підйом — і не в апертуру, а в звичайний ейнштейнів простір. Дотримуючись максимальної остороги, ми витратили на це майже чверть години. Нарешті корабель виринув на поверхню вакууму, де, як завжди, був цілковитий „штиль“ і ніщо, крім показів наших приладів, не свідчило про те, що в глибинах Діракового Моря несамовито вирувала найфундаментальніша світова стихія.

Поки ми проводили підйом, командор Томасон оголосив по інтеркому загальний збір літно-навігаційної служби, і тепер на містку перебували всі без винятку льотчики „Маріани“.

— Отже, — заговорив шкіпер, — тепер не лишилося сумнівів, що це реліктова аномалія. Розрахунки свідчать, що її радіус приблизно дорівнює сорока семи світловим рокам, а зоря Аруна знаходиться майже в самому її центрі. Тому обхідних варіантів ми не маємо — доведеться йти навпростець. У зв’язку з цим я оголошую в літно-навігаційній та інженерній службах надзвичайний стан, скасування вихідних і біжучого графіку вахт. Головний інженер сам розбереться в своєму господарстві, а в рубці керування відбудуться наступні зміни: персональний склад вахт збільшується до шести пілотів, запроваджуються пости помічника оператора занурення та другого помічника штурмана. Четверта група тимчасово розпускається, за її рахунок будуть доукомплектовані інші три. Начальник експедиції, капітан Павлов, зголосився очолити Третю групу на посту основного штурмана. Зараз на вахту заступає Друга група, до її складу додатково ввійдуть суб-лейтенант Мамаєва — як помічник оператора занурення, і суб-лейтенант Кох — як другий помічник штурмана. Всі інші поки вільні. Оновлені склади Першої та Другої груп будуть оголошені протягом години.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});