Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке) - Василий Бережной

- Чи є можливiсть збудувати хоч невеличку електростанцiю? - обiзвався Iлвала.

- Яку ти маєш на увазi?

- Ну, атомну, водяну чи теплову - яка рiзниця? Головне, щоб давала струм.

- Так, це головне. I побут, i електронiка - все життя колонiї потребуватиме електроенергiї. Вирiшальне слово за нашими фiзиками та iнженерами. - Нескуба поглянув у бiк Iдерського.

- Я гадаю, на перших порах ми обiйдемось переносними установками, згодом використаємо реактор "Гондоли"... - розважливо заговорив Iдерський.

Нескуба слухав, стиснувши губи, щоб не прохопитись якоюсь поспiшливою реплiкою. Над усе вiн боявся, що фiзик запропонує демонтаж силових агрегатiв "Вiкiнга". Цi потужностi могли б забезпечити енергiєю новостворене селище на сотню рокiв. Але це ж означало б зруйнувати мiст, єдиний мiст, за допомогою якого ще можна дiстатися до Землi. А втратити "Вiкiнг"... На саму думку про це капiтан ставав сам не свiй.

- ...Зрештою, - продовжував Iдерський, - планета багата на термальну воду.

- А водоспади? А енергiя морських хвиль? - кинув реплiку Нескуба. Еола вiдчула: йому одлягло вiд серця. - Гантеля дуже багата на гiдроенергiю.

Iнженери також пiдкинули чимало несподiваних iдей: космiчна електростанцiя, змонтована тут, на орбiтi супутника, зможе використовувати променi центрального свiтила i передавати енергiю на поверхню планети; установки, що дiятимуть за рахунок фотосинтезу...

Нескуба поставився до цих проектiв скептично, мовляв, теоретизувати це одне, а втiлити iдею, здiйснити її - зовсiм iнше.

- Такi технологiчно складнi проекти - справа майбутнього... А напочатку, певне, доведеться спорудити звичайну парову установку, паливо для якої даватимуть лiси, а їх, на щастя, тут сила-силенна... I навiть таку електростанцiю на голому мiсцi, без потужної технiчної бази побудувати зовсiм не просто...

"I справдi, - думала Еола, слухаючи тепер уже рiвний, заспокоєний голос чоловiка,- iнженери i механiки зроблять сяку-гаку турбiну. А котел? А лiнiя передачi? Трансформатори? Ох, i доведеться ж нам... Та найголовнiше все-таки не це... Мiкросвiт планети... Океан мiкробiв, бактерiй, вiрусiв... Чужих, невiдомих, може, в тисячу разiв небезпечнiших, анiж земнi... Бiологiчний захист - ось що треба обмiркувати насамперед",

Нескуба неначе вгадав її думки:

- А що скаже представниця служби здоров'я?

- Мене дуже непокоїть бiологiчне середовище i... байдужiсть до нього. Чи не слiд щонайперше виробити програму бiозахисту? А то нiкому буде споруджувати отi самi електростанцiї...

- Ви, шановна, трохи запiзнилися, тому й не в курсi. Розмова на цю тему вже була, i не одна. Мiкробiолог та головний лiкар зараз опрацьовують програму бiозахисту.

Жартiвливий тон, яким говорив Нескуба, подобався Еолi, бо це ж засвiдчувало хороший настрiй чоловiка.

- Чи можна сподiватись, що й ви пiдключите свiй неабиякий iнтелект до розробки цього проекту? - провадив далi Нескуба.

- Сподiвайтеся, - усмiхнулась Еола.

Коли вони прийшли до своєї каюти на вiдпочинок, Еола зауважила:

- Менi здається, ти не дуже квапишся залишати корабель.

- А ще ж у давнину був такий звичай: капiтан сходить останнiм.

- Нi, серйозно. Я, наприклад, так звикла на "Вiкiнгу", що не уявляю, як житиму без нього.

- Розумiю, - замислено сказав Нескуба. - До того ж i простору там, унизу, одразу не буде. Так, так, не дивуйся. Довший час доведеться тулитися в санiтарних палатках.

- Карантин? Скiльки ж вiн триватиме?

- Доки не будуть виявленi усi шкiдливi фактори середовища. Сама розумiєш...

Довго мовчали. Гордiй поклав їй руку на плече, заговорив тихо, упiвголоса, неначе розкривав їй секрет.

- Ну, скажи, що то за життя без великої мети? По-моєму, кожен, хто мислить, мусить поставити перед собою надзавдання. Iнакше...

- А ти поставив? - перебила Еола.

- Так, я хочу здiйснити зворотний рейс на Землю. Еола здригнулася.

- На Землю? - прошепотiла враз пересохлими губами. - Опам'ятайся, це неможливо! Ну, пригадай собi, як ми потрапили сюди... Повернутися на Землю... Це прекрасна мрiя, може, колись, у далекому майбутньому нашi нащадки... А тепер - це безумство, зрозумiй, Гордiю... I вже ж були суперечки, усi ж висловились проти... Голос її лунав то високо, гучно, то знижувався до шепоту. Кiлька разiв притуляла до рота тюбик з водою.

- Опанувати нову планету - ось наше надзавдання.

- А я сподiвався, що ти... пiдтримаєш... - Нескуба подивився їй у вiчi. - Досi ми були солiдарними...

Еолу обсипало жаром. Те, що замислив цей упертий чоловiк, було абсолютно нездiйсненним, означало його загибель, - то навiщо ж... який сенс?

- А ти все зважив? Усе продумав?

- Ми з тобою ще молодi, - заговорив розважливо Нескуба. - Часу вистачить. А сповiстити на Землю про нашi вiдкриття - це завдання iсторичної ваги, наш святий обов'язок. От зберемо всю можливу iнформацiю про Гантелю, плескате сонце...

- Слухай, а це не втеча? Тут буде страшенно важко, небезпечно, а ти...

Нескуба зiтхнув.

- Невже ти хоч на мить могла припустити, що я вiзьму та й утечу вiд свого колективу? Залишу друзiв, товаришiв напризволяще, перед невiдомiстю? Гай, гай, Еоло... - Поплескав її по плечу. - Не треба так погано думати про свого чоловiка. Доки наша колонiя не вкорiниться на Гантелi, доки не запрацює автономний, незалежний од "Вiкiнга" механiзм життя, - доти я буду разом з усiма. А коли без моєї допомоги зможуть обiйтися, отодi вже матиму моральне право повести "Вiкiнг" у далекий рейс.

На вiдмiну вiд Еоли, вiн увесь час говорив тихо, здавалося, навiть спокiйно, але в голосi була така несхитна воля, така рiшучiсть, переконанiсть, що Еола зрозумiла: усе давно обмiрковано, зважено, i нiякi умовляння тут не допоможуть. Проте не хотiла вiдступати, в неї був ще один аргумент...

- Я тобi ще не казала: я стану матiр'ю.

Гордiй мiцно обняв її i, цiлуючи в щоки, губи, очi, приговорював:

- Ось тобi, ось тобi - за те, що мовчала!

Еола почервонiла, як троянда. Ну, тепер Гордiй залишиться тут, її славетний, любий Гордiй...

- Ох, як це здорово! - вигукнув, i в Еоли радiсно тенькнуло серце: лишиться! - Чудово! - Нас у кораблi буде троє! Уявляєш? Утрьох прилетимо на Землю!

Розчарована Еола похнюпилась, тяжко зiтхнула.

- Нi, Гордiю, я не хочу, щоб мiй син народився у невагомостi. Небезпечно, ти ж знаєш.

Її обличчя потемнiло, губи склалися в рiвну лiнiю i вiд того здавалися тоншими, анiж були насправдi.

- Ну, заспокойся, - сказав лагiдно i заглянув у вiчi. - Вiн може народитися i на Гантелi, а що? Пiдождемо, доки перший гантелянин зiпнеться на ноги...

"Усе-таки в чоловiкiв черствi серця... - думала Еола. - Навiть дитина... Про майбутнього сина говорить, як про стороннього, - перший гантелянин... Вигадав слiвце... А це ж твоє рiдне, це iскринка нашого життя передалася в естафетi поколiнь... I що ж - хiба на цьому наш обов'язок скiнчився? Треба ж виплекати, вiдстояти цю пелюсточку, щоб не загинула в суворих, може, навiть ворожих обставинах... Вiн, звичайно, скаже: у кожного своя логiка. Це так, у кожного своя... Але ж правда, iстина - одна?"

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});