Карти на стіл - Крісті Агата

– Він справді дуже популярний лікар. І дуже вмілий спеціаліст зі встановлення діагнозів.

Поліціянт зітхнув і звівся на ноги.

– Боюся, я трохи відхилився від свого основного завдання – з’ясувати, який існував зв’язок між лікарем та цим містером Шайтаною. Ви абсолютно впевнені, що він не був пацієнтом доктора Робертса?

– Цілком.

– Можливо, під іншим іменем? – запитав Баттл і простягнув секретарці фотографію. – Впізнаєте цього чоловіка?

– Яка драматична зовнішність. Ні, я ніколи його тут не бачила.

– Що ж, це, мабуть, усе, – зітхнув суперінтендант. – Я надзвичайно вдячний лікареві за те, що він із таким розумінням ставиться до всієї цієї ситуації. Перекажіть йому мої слова, будь ласка. І скажіть йому, що я переходжу до № 2. Бувайте, міс Берджесс, і дякую за вашу допомогу.

Він потиснув їй руку й вийшов. Ідучи вулицею, дістав із кишені невеликий блокнот і зробив у ньому кілька записів під буквою «Р».

Місіс Ґрейвз? Навряд чи.

Місіс Креддок?

Не отримував спадку.

Не має дружини. (Шкода.)

Розслідувати смерті пацієнтів. Складно.

Суперінтендант Баттл закрив записник і повернув до філії банку «Лондон-енд-Вессекс» у районі Ланкастер-ґейт.

Показавши своє службове посвідчення, чоловік попрохав зустрічі з менеджером.

– Доброго ранку, сер. Я знаю, що серед ваших клієнтів є такий собі доктор Джеффрі Робертс.

– Цілком правильно, суперінтенданте.

– Мені потрібно дізнатися певну інформацію про стан рахунку цього джентльмена за останні роки.

– Я постараюся допомогти, чим зможу.

Пройшло пів години складної роботи, перш ніж Баттл, зітхнувши, нарешті поклав у кишеню листочок із написаними олівцем цифрами.

– Знайшли те, що шукали? – поцікавився менеджер банку.

– Ні, не знайшов. Жодної зачіпки. В будь-якому разі – дякую вам.

У той самий час доктор Робертс якраз мив руки у своїй приймальні й гукнув міс Берджесс через плече:

– Як там наш незворушний нишпорка? Перевернув кабінет з ніг на голову, а вас вивернув навиворіт?

– Можу сказати, що з мене він не багато витягнув, – заявила міс Берджесс, міцно стуливши губи.

– Серденько моє, не треба мовчати як риба. Я ж сказав вам розповісти йому все, що він хотів дізнатися. А що, власне кажучи, він хотів дізнатися?

– О, він все продовжував наполягати на тому, нібито ви могли бути добре знайомі з тим містером Шайтаною. Навіть припустив, що той приходив сюди як пацієнт під чужим іменем. Він показав мені його фотографію. Ото вже драматичного вигляду чоловік!

– Шайтана? Так-так, любив удавати з себе сучасного Мефістофеля. Загалом у нього непогано виходило. Баттл питав щось іще?

– Та, в принципі, нічого. Хіба що… о так, хтось наговорив йому всіляких дурниць про місіс Ґрейвз. А ви знаєте, якою вона часом бувала.

– Ґрейвз? Ґрейвз… О, так, старенька місіс Ґрейвз. Оце смішно! – сказав лікар і засміявся від душі. – Справді дуже смішно, – повторив він, а тоді пішов на обід у піднесеному настрої.

Розділ десятий. Доктор Робертс (повторно)

Суперінтендант Баттл обідав з мсьє Еркюлем Пуаро. Перший мав пригнічений вигляд, другий – співчутливий.

– То, кажете, ранкові пошуки правди не були дуже успішними? – задумливо промовив детектив.

Баттл похитав головою.

– На нас чекає дуже складна робота, мсьє Пуаро.

– Що ви можете сказати про нього?

– Про лікаря? Чесно кажучи, гадаю, Шайтана мав рацію. Він – убивця. Нагадує мені Веставея. І цього юриста з Норфолка. Такий же добродушний і впевнений у собі. Так само користується популярністю серед людей. Вони обидва наділені диявольським розумом, як і Робертс. А втім, не скидається на те, що саме Робертс убив Шайтану. Власне кажучи, я не думаю, що це був він. Він професіонал, тож усвідомлював би величезний ризик того, що Шайтана може прокинутися й закричати, значно краще, ніж будь-яка інша людина. Ні, я не думаю, що це Робертс його вбив.

– Але ви вважаєте, що він когось таки вбив?

– Можливо, навіть багатьох людей. Як і Веставей. Але встановити це буде вкрай важко. Я проглянув його банківський рахунок, там нічого підозрілого: жодної раптової великої суми не надходило. У будь-якому разі за останні сім років він не отримував нічого у спадок від пацієнтів. Це заперечує вбивство заради отримання прямої вигоди. Він ніколи не був одружений. А шкода, бо лікарям завжди найпростіше вбити власну дружину. Він доволі заможний, але це тому, що його обирають своїм лікарем доволі заможні люди.

– Отже, складається враження, наче він веде абсолютно бездоганне життя. І, можливо, це справді так і є.

– Можливо. Але я схильний вірити в найгірше.

Суперінтендант продовжив:

– Є натяк на можливий скандал щодо певної особи. Це одна з його пацієнток на прізвище Креддок. Думаю, тут варто покопати глибше. Я негайно доручу комусь зайнятися цим питанням. Та жіночка, власне, померла десь в Єгипті від якоїсь місцевої хвороби, тому я не думаю, що тут є що розслідувати, але все-таки, вивчивши той випадок, ми зможемо щось дізнатися про його характер і моральні чесноти загалом.

– А в тої жінки був чоловік?

– Так. Чоловік помер від сибірської виразки.

– Від сибірської виразки?

– Так-так, у ті часи продавалося багато дешевих помазків для гоління. І деякі з них були інфіковані. Тоді було повно скандалів з цього приводу.

– Дуже зручно, – багатозначно прокоментував Пуаро.

– І мені так здалося. Якщо її чоловік погрожував підняти скандал… Але це лише припущення. Ми не маємо жодних доказів, щоб могти твердо стояти на двох ногах.

– Не занепадайте духом, мій друже. Я знаю ваше терпіння і впевнений, що врешті-решт ви матимете стільки доказів, скільки ніг у багатоніжки.

– А тоді не знатиму, що з ними всіма робити, і впаду в канаву[19], – всміхнувся Баттл, а тоді поцікавився в співрозмовника: – Ну а ви, мсьє Пуаро, підключитеся до справи?

– Я, мабуть, також відвідаю доктора Робертса.

– Два непрохані гості за один день. Це може нагнати на нього страху.

– Я буду вкрай обережним. Не буду розпитувати його про минуле.

– Мені дуже кортить дізнатися вашу стратегію, – сказав суперінтендант із нотками цікавості в голосі, – але якщо не хочете розповідати, тоді нічого не кажіть.

– Du tout, du tout[20]. Я дуже навіть хочу поділитися з вами. Я просто трохи поговорю про бридж – оце й усе.

– Знову бридж. Ви й далі за своє, мсьє Пуаро?

– Мені ця тема здається вкрай помічною.

– Що ж, у кожного свої смаки. Я не великий прихильник таких вигадливих методів роботи. Вони не відповідають моєму стилю.

– А який у вас стиль, суперінтенданте?

Поліціянт зауважив вогник у погляді чоловічка й відповів йому таким же мерехтінням своїх очей.

– Прямолінійний, чесний, ревний страж порядку, що старанно виконує свій обов’язок, – ось це мій стиль. Жодних викрутасів, жодних вигадливих прийомів. Лише чесна праця. Цілковита приземлена прагматичність – ось що обираю я.

Пуаро підняв келих.

– Тож випиймо за наші з вами методи, і нехай спільні зусилля принесуть нам успіх.

– Сподіваюся, полковник Рейс добуде нам якусь вартісну інформацію про Деспарда, – мовив Баттл. – Він має доступ до багатьох джерел інформації.

– Як щодо місіс Олівер?

– Важко сказати щось напевне. Мушу визнати, що мені чимось симпатизує ця жінка. Вона говорить багато дурниць, але загалом вона своя людина. А ще жінки вміють винюхати щось таке про інших жінок, чого чоловікам зроду-віку не дізнатися. Місіс Олівер може розвідати щось важливе.

Чоловіки попрощалися й розійшлися. Баттл повернувся до Скотленд-Ярду, щоб дати певні вказівки щодо подальшого розслідування, а Пуаро вирушив за адресою Ґлостер-террас, 200.