КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

5. Метою застосування примусових заходів медичного характеру є — «обов’язкове лікування, а також запобігання вчиненню суспільне небезпечних діянь» з боку особи, яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для хворого та інших осіб.

Обов’язковість лікування — це застосування до психічно хворого необхідних лікувальних засобів, фізіотерапевтичних методів та інших видів терапії (наприклад, психотерапії, трудотерапії тощо).

Запобігання вчиненню суспільне небезпечних діянь полягає в такому впливі примусового лікування на особу, яка страждає на психічну хворобу, що позбавляє її можливості знову вчиняти такі дії.

6. Недотримання принципів надання психіатричної допомоги, яке супроводжувалось поміщенням в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи тягне кримінальну відповідальність за ст, 151 КК.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

1. Застосування примусових заходів медичного характеру можливе щодо осіб, вказаних у ст. 93 КК, а саме:

1) які під час вчинення суспільне небезпечного діяння, що передбачено Особливою частиною КК, знаходилися у стані неосудності. Про неосудність див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК;

2) які під час вчинення злочину знаходились у стані обмеженої осудності. Про обмежену осудність див. коментар ст. 20 КК;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але до постановлення судом вироку або під час відбування призначеного покарання захворіли на психічну хворобу. Про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК.

При цьому слід враховувати, що законодавство передбачає можливість застосування лікування в примусовому порядку з покаранням, призначеного особам обмежено осудним та особам, які під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу. До осіб другої категорії (обмежено осудних) закон допускає застосування лише одного виду примусових заходів медичного характеру — надання примусової амбулаторної психіатричної допомоги (статті 1, 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

2. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є небезпечними для себе або для інших осіб (ч. 2 ст. 416 КПК). Їх призначення є правом, а не обов’язком суду.

Не можуть застосовуватися зазначені заходи до особи, яка вчинила суспільне небезпечні діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, але до винесення вироку одужала або її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною (п. 10 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» від 19 березня 1982 р. № 2) (Бюлетень… — С. 268).

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільне небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.

1. За рішенням суду застосовуються такі види примусових заходів медичного характеру:

1) надання амбулаторної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Перелік видів примусових заходів медичного характеру є вичерпним. Усі зазначені види поділені за двома критеріями:

а) інтенсивність лікування в примусовому порядку (медичний критерій);

6) характер і ступінь обмежень прав і свобод хворої особи (юридичний критерій).

Законодавча диференціація видів примусових заходів медичного характеру спрямована для досягнення мети їх застосування, а саме: обов’язкового лікування і запобігання вчиненню психічно хворою особою суспільне небезпечних діянь.

2, Визначення (вибір) судом виду примусового заходу медичного характеру залежить від:

а) характеру та тяжкості захворювання;

б) тяжкості вчиненого злочину;

в) ступеня небезпечності психічно хворого для себе та інших осіб. Характер та тяжкість захворювання полягає в клінічній формі хворобливого психічного розладу та у визначенні глибини (ступеня) диагностова-них розладів психіки. Висновок щодо характеру і тяжкості захворювання та необхідності лікування в примусовому порядку надається в медичному висновку комісії лікарів-психіатрів (висновку судово-психіатричної експертизи). Наявність у справі такого висновку для вирішення судом питання про застосування примусових заходів медичного характеру є обов’язковим (п. 7 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» (Бюлетень… — С. 267). Медичний висновок підлягає перевірці та оцінці судом. Незгода з медичним висновком повинна бути мотивована у вироку.

Про тяжкість вчиненого діяння див. коментар до ст. 12 КК. Ступінь небезпечності психічно хворого для себе та інших осіб — це ступінь реальної загрози спричинення шкоди, яку являє психічно хвора особа для себе чи оточення внаслідок певного психічного захворювання.

3. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (п. 1 ч. 1 ст. 94 КК) може бути застосоване судом щодо особи, яка:

а) вчинила суспільне небезпечне діяння (юридичний критерій);

б) страждає на психічні розлади та за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку включає в себе обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медично-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника у разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі нена-дання їй психіатричної допомоги. Така допомога особі без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника надається лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду. Питання про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку вирішується судом за місцем проживання особи. Заява про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку направляється до суду лікарем-психіатром. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави для надання особі амбулаторної психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди та без згоди її законного представника додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування про необхідність надання особі такої допомоги (частини 2, 3 ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).