Ексгумація міста - Світлана Поваляєва

«Нічого,» - прошепотів мій чоловік, - «Світлана щойно сантехніків на хуй послала».

Зрештою, з часом все дійсно минулося, крім двох речей. Перша - зник Майк, - викинув всю свою одежу (навіть фінічки і хрестик з шиї), перешмату - вав всі електричні й телефонні дроти, і - зник.

Друга - питання «куди подіти лайно?» так і лишилося нагальним траблом, адже лайна і всередині (а надто - в голові), і довкола, і в довколишніх стільки - вигрібай не вигребеш… і «реальність» геть обдовбана, і… словом… don’t trouble troubles tіll trouble troubles you!

__________________

Голомозі вікна пухнасте сонце крізь імлу ранкову запах суниць та свіжого укропу прикмети невимушеного розколу точильного каменя часу на два уламки: літо і… літо… Сновигають у хмарах ранкові трамваї й ранкові люди в автах запорошене пилком бурштинове місто в мушлі позаприродного поєднання літа й осені осені та весни… Час проростає всередину мене виштовхує волосся й нігті назовні - до сонця що сліпне серед бетону бо загубило твій слід на бруківці і Місто тепер не натягує струни що в серце вросли гачками для риби і тіло не йде по кривавому сліду - сомнамбулою за власним серцем і сонце заблукавши вчергове ридає і трощить позахмарний посуд і зимно і сумно від літніх істерик природи - і хочеться хочеться сонця й гарячого чаю.

ВИРОБИ ІЗ МЕЛЬХІОРУ

1. ІJAMAMALUS KU7R

ualus cuame nіctys akramunus lope la vіnus Dіcaprіo solіderates snіckers madero su bauntі cardіgans proderіamos propellerheads kokosa kіkіsa lantіs a promos dі pablіck relatіons vue showbusіness zamantі blockbasters sammanna so rіbbok a postum karadabrojes umaharumuma tarantulus tantrum…

Люди не знають, що вони розмовляють уві сні, як і не знають, що хропуть, доки їм хтось не скаже.

«Панківський сон», АукцЫон… Як небезпечно спати з кимось: переплітаються не лише тіла, а й сновидіння, - так, що їх вже не розплутати, - як волосся, думки, дихання і тепло…

В один з таких днів… В одну з таких ночей, коли вібрації сновидінь Великого Урбаністичного Термітника змішуються, наче в шейкері, коли монстроїдний мегаполіс збирає всі нитки свого павутиння - а вони вібрують і зсипають долу краплі дощу - до липкого епіцентру тіней… В одну з таких ночей, коли, попри дощ, виють зграї диких собак, а вітер потихеньку підступно ламає гілля - ніби крадеться в мокасинах з риб’ячої шкіри… В одну з

таких ночей Місту снився сон, який - це бачили ті, хто не спав, - тремтів у повітрі, наче кінострічка, що випадково зіслизнула з екрану на завісу дощу.

Проекція на стіни будинків і листя дерев… І в цьому сні сірі клони знищували одне одного за якоюсь хитромудрою схемою - неквапливо, навіть спрокволу (загрузали у випарах бензину та аерозолів) - за допомогою якихось дивних пристроїв у яскравих обгортках. Шоколадні батончики з силіконовим начинням вбивали наелектризованими моцаками замріяне желе, проштиркнуте зусібіч петардами, бігудями та лазерними олівцями…

Атомний йо-йо глибоко загрузав у черепі клона з пітбулем-відеоприставкою на ремінці… Якісь віртуальні фрікохряки розстрілювали кажанів прутнями, і в повітрі, неначе склом, розтікалася і сповзала у прірву кольорова блювота, розцяцькована напівперетравленими смаженими горішками… І все це не мало ані початку ані закінчення, ані кульмінацій, ані навіть звуку, - снодійна зомбі-картинка, що при пильному спогляданні перетворюється на дражливе мерехтіння порожнього телеекрана.

А вранці телевізори, пейджери, газети, спеціяльні комп’ютерні астропрогнози та радіостанції сповіщають про магнітні бурі, і кожен в Місті одразу заспокоюється: тепер зрозуміло, чому він прокинувся з медузою на обличчі й котячим лайном в роті!

Кожному все персонально пояснили. Магнітні бурі.

Уникайте укладання угод, вирішування бізнесових справ, трафік-джамів, пиятик, флірту, закордонних подорожей… Відкладіть візит до стоматолога та ветеринара, завітайте краще до астролога та психіатра.

2. НІКЕЛЬ

Робота у Гнеся була як глибокий фотель біля вік на мансарди. Більш за все вона скидалася на пурпурову пляму синтетичного кетчупа в епіцентрі крохмальної скатертини (там, де зазвичай встановлюють - як монумент на площі - вазу з квітами).

Гнесь підчеплював першу робочу годину срібною виделкою для салату і ціпенів надовго - доки у попільничці з недопалків не утворювався курган, схожий на мурашник. Тоді він кидав виделку до нікельованої ванночки для використаних хірургічних інструментів і йшов на каву.

Коли він повертався за півгодини - з риб’ячими очима і присмаком кетчупа в роті - на нього вже чекали факсові рулони - мов черваки після дощу.

Він кидав їх зіжмаканими у нікельовану ванночку для закривавленої вати й прогноєних бинтів, і підходив до вікна. Набирав у скляний баян «Рекорд» позавчорашньої мінералки з пластикового балона і робив ін’єкцію у неживий м’яз ґрунту в череп’яному чайнику, з якого стирчав гіпотрофічний алое. В баяні лишався «контроль» - трохи рудуватого кетчупу.

«Рекорд» брязкався у нікельовану ванночку для використаних штрикалок.

Досить часто глухо воркотів телефон, але Гнесь ніколи не підходив. Він боявся забруднити слухавку кетчупом і лишити свої відбитки пальців.

Скільки б часто Гнесь не мив руки, під кінець робочого дня вони виявлялися в кетчупі по лікті, і він був змушений і влітку ходити в светрі та рукавичках з чорної шкіри (шкіри чорного мисливця), щоби його не затримали при спробі перетнути кордон турнікетів метрополітену. Доводь потім «мусорі70 лам», що це не кров! І що єдине, яке за своє життя він скоїв убивство, - це вбивство Часу.

3. МІДЬ

Ірина Володимирівна мала серйозні проблеми з телефоном та знищувачем для паперів. І з телефонних розмов, і з паперів утворювалися цілі купи легкої вермішелі, схожої на крабову, так швидко, що Ірині Володимирівні здавалося, ніби вона має справу лише з кошиками для сміття, які їй доводиться виносити частіше, аніж Гнесеві мити від кетчупу руки. Щоразу груди Ірини Володимирівни гнівно коливалися, розгойдуючи хитро закручений в стилі рококо мельхіоровий кулон; на обліплених маскарою (а може й машкарою дрібних сподівань) віях вогшала образа повноцінної жінки, а з вуст рвалися невисловлені промови про «другий сорт», гідні поважної феміністичної конференції. Але за всім цим крилися ніякові й болісні міркування про «другу свіжість», змарнований час і «гдє моі семнадцать лєт…» … Ірина Володимирівна йшла по коридору з повним кошиком паперової вер-мішелі і думала про зміст буклету, якого подарував їй гінеколог на останньому прийомі. Там були кольорові фотки різних стадій розвитку феміністичної хвороби, навіть ускладнена вірусна форма «феміністичного шабашу», і великими літерами значилося: «Фемінізм - психовенеричне захворювання. Виникає на ґрунті тривалої відсутності статевого життя. Також причиною може бути затримка (або потенційна відсутність) дефлорації протягом 5 - 40 років з періоду статевого дозрівання. Не передається статевим шляхом (за винятком одностатевих, себто лесбійських стосунків). Найчастіше передається побутовим шляхом (басейни, сауни, конференції, збори, гендерні студії, Астрологічні курси макраме, сеанси масової психомастурбації вкупі з фізіологічною тощо). Фемінізм охоплює всі аспекти психофізичного функціонування жіночого організму…» Ірина Володимирівна думала про те, що «відсут ність статевого життя» у неї триває вже стільки, скільки треба для глибокого укорінення хвороби…

4. ЦИНК

Комп’ютер, як ревнивий гомосек, рідко випускав Міхаеля Цинкеля зі своїх обіймів, тунелів та міфів.

Каву Міша Цинкель пив просто на робочому місці, не відриваючись від монітора. Коли він запалював цигарку, а на моніторі недороблений лаєр замінювався таємничими островами і королев ства ми, населеними некромантами, єдинорогами, гідрами та іншими войовничими магічними почварами, з’являлося відчуття огиди до своєї дружини (яка, попри те, що він ніколи не телефонував з роботи додому, цілий день чекала цього дзвінка, кружляла довкола апарата, стримуючи в собі нестерпне бажання подзвонити самій) і до своєї доньки (яка триста разів на день питала у мами «коли-и-и тато прийде з роботи», наражаючись на мамині роздратування та сльози ненависті, сльози безпорадної павукособаки).

Мішині мрії про ніжну, покірну і пристрасну, як мулатка, стриману і чутливу, мов японка, хижу, як негритянка і пишну, наче кустодіївська «руская баба», коханку, вилітали повз скроні Ірини Володимирівни отруєними стрілами просто у вікно. Зі швидкістю ядерних боєголівок. Губилися десь у параної та смогові місцевого неба, завчасно налаштовані на відсутність цілі, яку треба уразити. Влу - чи - ти…

Вру - чи - ти обрізаний скіпетр - мішені, яка здатна засмоктати тиранозавра і виплюнути назад його неушкоджений скелет.

5. МЄДЄЛЬ-НІКЕЛЬ-ЦИНКЕЛЬ

- Через півгодини найбільша за останні десять років магнітна буря сягне свого піку, - сказала Ірина Володимирівна крізь повний рот висмоктаного чаєм лимону.