Молодший брат сонця (на украинском языке) - Василий Бережной

Та, поглянувши на засмагле обличчя, на його спокiйнi, навiть трохи замрiянi очi, Натанiел вiдiгнав цю думку. Нi, нi, Девiд мислить логiчно, тверезо, критично оцiнює ситуацiю, та й взагалi ясно, що вiн цiлком здоровий! А те, що потайливий,- саме життя цього вимагає...

- Не журись, Нат! Все буде добре. Потерпи трохи, незабаром повернешся до сiм'ї... - Девiд хотiв сказати про кругленьку суму, що вже лежала на рахунку Ната-нiела, та чомусь стримався, не сказав. Бо справа, зрештою, не в грошах, треба шанувати людськi почуття. - Я розумiю: дружина, дiти...

Його спокiйний голос, дружня посмiшка розвiяли важкий настрiй Натанiела, i вже ситуацiя на островi не здавалась йому такою похмурою, вже вiн помiчав i хвилi, i сонце, i пальми... Мудро сказав якось Девiд: мозок людини - думаюча маса, яку треба вiдповiдно органiзувати й настроїти!..

Повернулися до лабораторiї i одразу поринули в роботу. З'явився Дафф, але чомусь не сiв за свiй робочий стiл, а тiльки пройшовся сюди-туди, нiби чогось шукаючи, i одразу шмигнув за дверi. Девiд i Натанiел здивовано перезирнулися. Та вони б не дивувалися, коли б знали те, що знав цей Дафф. Годину тому Рада Безпеки одностайно вирiшила застосувати превентивнi санкцiї проти Пiвденної Республiки, щоб запобiгти порушенню миру, який людство добуло великими жертвами. Як зреагує на це уряд Пiвденної Республiки - ще невiдомо, але боса викликав прем'єр-мiнiстр, i той уже вiдлетiв з острова, лишивши замiсть себу Даффа, який до того ж мав iнструкцiї вiд Секретної служби iз самої столицi. I нiхто не знав, Дафф у тому числi, що збiгає останнiй день їхньої роботи на островi Сирен.

Вечiр пройшов звичайно, якщо не рахувати того, що "з технiчних причин" було припинено подачу струму до всiх житлових примiщень, i екрани телевiзорiв скидалися на бiльма. Острiв оповила тиша.

У котеджi Девiда було, мабуть, найтихiше; телевiзор мовчав, i Террi мовчала. Сам Девiд нервував, не знаючи, за що б його взятися. То мовчки сидiв у крiслi, то ходив по всiй квартирi, не знаходячи собi мiсця. Нарештi зайшов до спальнi i, побачивши, що дружина не спить, присiв на край лiжка. Заговорив глухим, трохи хрипким голосом:

- Террi, послухай... Я розумiю твiй настрiй, але ж i ти мене зрозумiй. Постарайся, люба... - Террi не обiзвалася, вiн трохи помовчав, поглядаючи на її золотаву голову, потiм продовжував: - Не думай, що я отак живу для власної приємностi, мiщанської втiхи, насолоди. Коли б у мене була така життєва фiлософiя, я був би схожий на слiпого, котрий у темнiй кiмнатi ловить чорного кота, якого там немає. Незабаром ти дiзнаєшся про все чуєш? - про все. В життi кожної людини бувають критичнi моменти. Ось такий настає i для нас... Скоро звiльнимось, вийдемо на волю! А зараз... ну, скажи, що ти не гнiваєшся на мене, скажи...

Террi мовчки дивилась на стелю.

- Ну, тодi давай зiграємо! Ти ж любиш... Моцарта.

Як вiн зрадiв, коли Террi, накинувши халат, пiшла до рояля! Аж усмiхнувся. Взяв свою легеньку скрипочку, притиснув пiдборiддя до деки. Вже першi акорди, що зазвучали вiд доторку її пальцiв,- нiжнi, прозорi, дзвiнкi, озвалися хвилею щастя. Вона почала його улюблену "Фантазiю".

Ще мить, i смичок рушив у свою чарiвливу подорож, i вже їх огорнуло якесь трепетне, прекрасне почуття. Обоє опинилися у фантастичному свiтi, а навколо - барвисте сяйво, що поєднало землю i небо. То щемливе, то солодке вiдчуття стискувало серце - Террi нiколи ще не грала з таким натхненням. Наче передчувала, що це востаннє...

Перед свiтанком, саме в той час, коли темрява ще не поступається свiтлу нового дня, острiв Сирен прокинувся вiд реву моторiв. Дрижали шибки у вiкнах, хиталися, вiбрували люстри, наче вiд землетрусу.

Девiд миттю вискочив на веранду. Роззирнувся ще сонними очима - у передсвiтанковому небi бовванiли грудомахи вертольотiв. Десант!

Метнувся у спальню - Террi схопилась у самiй сорочцi, - загукав:

- Нарештi сталося!

- Нар-рештi, нар-рештi, - обiзвався з клiтки Ара.

- Що сталося? - скрикнула Террi.

- Те, на що я сподiвався. Десант! Ох, i молодчина Вiра! Бачиш - на машинах знак ООН!..

- А до чого тут Вiра?

- Вiр-ра, Вiр-ра, - повторив папуга.

- Вона таки дотримала слова. З неї буде хороший фiзик, а полiтична дiячка вже є... Ох, i ревище!

- Р-ревище... - встрявав у розмову Ара.

Обличчя Террi яснiшало, очi зблискували радiстю. Аж тепер Девiд розповiв їй усе: з самого початку вiн зрозумiв, що погарячився, пiдписавши контракт з расистською клiкою, яка плекає далекосяжнi агресивнi плани. Вiра теж була такої думки i не приховувала цього. Почали разом шукати виходу. I знайшли. Оту "легенду" з нещасним випадком вифантазувала Вiра - недаремно ж ще в школi брала участь у самодiяльностi, батьки вже думали, що з неї буде артистка, та любов до фiзики перемогла. Ну, i вся ота кампанiя в пресi - це те, про що її просив сам Девiд, бо нащо йому озброювати горил? А пiрамiди пристрої для добування гiгантської енергiї - йому потрiбнi для космiчного експерименту.

- Чому ж ти менi зразу...

Ох, ця Террi, наївна, як дитина! Неначе не знає, як за ними стежили...

- Вони нiколи повнiстю не довiряли менi. Був момент, коли я подумав, що провалився. Довелося б зiрвати острiв...

- Зiр-рвати остр-рiв, - повторив Ара.

А вертольоти все спускалися й спускалися з неба - певне, кiлька авiаматок направило сюди об'єднане людство. З машин вискакували озброєнi солдати i швидко займали позицiї. Високо в небi кружляли винищувачi, там уже свiтило сонце, i вони здавалися золотими стрiлами.

Операцiя завершилася менш як за годину. Гарнiзон острова склав зброю чи то з наказу його командування, чи тому, що опiр був би цiлком безнадiйний. Солдати ООН - з-пiд касок виднiлися чорнi, бiлi, жовтi обличчя - зайняли вежу, стали на вартi коло арсеналу i лабораторiї. Увесь персонал Пiвденної Республiки - як вiйськовий, так i цивiльний, негайно почали перевозити на пасажирський теплохiд, що бiлiв на рейдi.

Девiд i Террi стояли на верандi, коли побачили в кiнцi алеї джип iз прапором ООН. Здогадалися: то їде командувач. Террi сяяла, мов iменинниця.адже здiйснилась її мрiя, расистськi авантюристи зазнали краху!

Машина пiд'їхала так близько, що вже видно було обличчя людей, якi сидiли в нiй, - три ряди по троє.

- Вiра! - вигукнула Террi. - Бачиш - там Вiра, це вона, правда?

- Вiр-ра, Вiр-ра, - обiзвався з клiтки стривожений птах.

Девiдовi також здалося, що в машинi сидить Вiра, але вiн не встиг вимовити й слова, як гримнув пострiл, i побiля вуха йому цьвохнула куля. На веранду посипались осколки пластикових плиток.

Террi миттю помiтила, звiдки стрiляли.

- Онде вiн, на пальмi, негiдник! - Ставши поперед Девiда, вона вказувала рукою на високу пальму лiвiше алеї.

- Назад, назад, Террi! - Девiд ухопив її за талiю, але не встиг вiдтягнути. На тiй пальмi знову зблиснуло, гримнув пострiл. Террi здригнулася, одразу обм'якла, стала неймовiрно важкою. - Террi...

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});